Ангеліна Кріхелі - Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі

Запнувшись на порозі, в хату ввалився Стас, дивом утримавши рівновагу і не впавши. Катя завмерла з відкритим ротом. Усередині закрутилася туга грудка, стискаючи живіт до фізично відчутних спазмів.

Стас здивовано переводив погляд із Катерини на батьків і назад. У руках уже традиційний оберемок троянд, тепер уже червоних. Мабуть, як символ кохання. На лікті повисли брендові пакунки. Очевидно, з дорогими подарунками.

Дуже іронічно, враховуючи його слова під час останньої телефонної розмови.

Чоловік оцінив ситуацію і відразу перейшов у наступ, гублячись у здогадах про мету візиту батьків. Він взагалі вже мало що розумів у тому, що відбувається.

- Катюшо, я знаю, що мені немає пробачення...

Вона хотіла поставити на цій його фразі крапку, але втомлено опустилася на стілець, відставляючи чашку вбік. Від гріха подалі.

Хай каже. Вона не допомагатиме йому перепрошувати, але нехай тепер кожен скаже все. Щоб уже ні в кого і ні в чому не було сумнівів. Їй здавалося, що, можливо, вона сама все зіпсувала, неправильно витлумачила, когось образила. Якщо навіть так, і його погляд, що благав, щирий, то чому все одно немає більше бажання кинутися до нього в обійми та забути про все? Чому не склеюється пластиром вибачень глибока рана на серці?

Здавалося б, а що таке сталося? Чому так боляче? Спочатку уклав парі, потім обдурив, потім зрадив, потім обмовив... і кругом у проміжках вибачення, яким з кожною новою порцією болю вірити все складніше.

Стас опустився перед нею на коліна, обсипаючи квітами, як Лешек Марисю, і вкладаючи до її ніг усі дари, що приніс.

Батьки розчулилися, обнялися, знову сідаючи за стіл і не зводячи погляду з єдиного сина.

- Я наговорив тобі вчора... образливого. Тому що повірив наклепу. Не знаю, що на мене найшло. Але я дуже прошу тебе повірити мені та пробачити. Знову.

- Катю, і мені вибачте, - скористалася паузою Ганна Леопольдівна. - Синочку, ми дізналися Катю краще, і зовсім не проти вашого весілля.

Стас радісно посміхнувся, глянувши на маму, беручи дівчину за руки в очікуванні її реакції.

- Ось бачиш, як усе добре склалося!

Катя мовчки іронічно скинула одну брову. Але в момент, коли зібралася сказати все, що думає з цього приводу, почула, як відчинилася хвіртка в саду і з веселим щебетом увійшов Льова.

Дівчина тепло посміхнулася звукам, що долинали з вулиці. Як усе-таки життя може змінитися лише за одну мить.

Вона обережно вивільнила свої руки, поклавши їх на коліна.

Стас розгублено обернувся на двері, коли на порозі з'явився підстрижений і від цього ніби подорослішавший Лев, за ним увійшов Таксист, а останнім у приміщенні опинився Єгор. Їхній радісний гомін поступово стихав у міру того, як вони обводили поглядом тих, хто вже був у домі.

- Володько! Знову ти торт у машині забув! - обурено скрикнула, очевидно, та сама Булочка, потрапляючи до коридору останньої і завмираючи там у комічній позі, з тортом у руках.

Єгор прискіпливо оглянув великий букет польових квітів, куплений, а дорогою і доданий ними із сином для Каті.

Лев швидко і точно визначив стан справ, схопив квіти та поволок дівчині.

- Ми з татом збирали тобі! Він мені не вірить, що ти любиш такі! А я пам'ятаю, як тобі мій букет сподобався.

Катя чудово пам'ятала той день. І Стас пам'ятав, і Володимир. Тільки кожний по-своєму.

Таксист протоптав до столу і виклав чергові гостинці, загородивши таким чином батькам Стаса огляд. Їм довелося встати та обійти. Володимир делікатно потіснив їх ще трохи до дверей, але в якийсь момент завмер, дивлячись на Катю і наче чекаючи на її рішення.

- Катю, що відбувається? - приголомшено промовив Стас, встаючи з колін.

У такому становищі він почував себе ураженим і приниженим перед іншими.

Катя мовчала, боячись розреготатися, глянувши на ситуацію збоку. Пустотливі вогники в очах видавали її тільки уважному Льові. Інші розгублено чекали на щось.

- Катю? - Стас наполегливо хотів отримати відповідь. - Тепер ніщо і ніхто не заважають нам одружитися.

Він промовив це навмисно голосно, запідозривши недобре при погляді на Єгора. Адже він і подумати не міг, що придушений переживаннями отець Лева виявиться видним чоловіком, якому Катя стане небайдужою. Це ж із першого погляду на них зрозуміло. Як жорстоко пожартувала з нього доля! Він сам їх і звів, підібравши одного разу Льову в помічники.

- Ну, що ви завмерли у дверях? - З усмішкою сказала Катерина. – Самі ж учора сказали, що роботи буде багато.

- До речі про роботу! - пожвавішав Таксист. - А Булочка моя – медсестра ж. Візьмеш до себе, Катю?

Дівчина мовчки кивнула, не зводячи погляду з Єгора. Так хотілося, щоб він втрутився. Щось зробив чи сказав, щоби остаточно вирішити непросту ситуацію. Але вона розуміла, що це і є той самий крок, який належить зробити самій. Бо інакше вона завжди матиме можливість сказати: "Ти тоді все вирішив за мене. А може бути..."

- Катюшо, ти просто зобов'язана дати мені... дати нам з тобою ще один шанс, - твердо заявив Стас, привертаючи до себе увагу.

Відчуття загальної незручності та дискомфорту наростало.

- Життя - не гра, не суперечка, Стасе, - відповіла Катя, набравшись сміливості та сил. – За гроші не можна купити запасну. Тому у своїй потрібно вчасно навчитися йти і говорити "ні". Навіть якщо від цього прямо зараз нестерпно боляче... - вона прямо глянула йому в очі, не приховуючи своїх почуттів і переживань. - Тобі потрібна не я. Ти борешся за те, що захотів, але несподівано виявилося недосяжним. Я ніколи не стану тобі рівною. Немає грошей – чужа, є гроші – своя, допуск отримала. Зроблю промах у чужому для мене світі – знову стану чужою. Це не життя, Стасе. Це гойдалка. І для мене це дуже непросте та болісне рішення. Але воно дозволить нам обом іти далі. Тобі шукати нового недосяжного, а мені... Я хочу робити щось корисне для людей. Маму ось твою вилікувати. І життя хочу тихого і затишного, без запаморочливих атракціонів.

Катя вдихнула повітря на повні груди, відчуваючи хворобливе звільнення.

Вона чула, як батько шепнув синові, що пізніше пояснить її слова про лікування матері.

- Ти дуже багато подарував мені...

– Ти мені все повернула.

Катя посміхнулася.

– Я відкрила якісь нові грані себе. Дякую.

Вона твердо подивилася на нього, даючи зрозуміти, що тема вичерпана, а рішення остаточне.

Стас стиснув руки в кулаки, кинувши сердитий погляд на Єгора. Той боявся поворухнутися і ловив кожне слово Каті, ніби переживав з нею радість і біль. Як так вийшло, що він відчуває її як найріднішу людину на світі? Крім, звичайно, маленького Левеня, який довірливо притулився до батька в пошуках надійної опори.

- Катю, - рішуче промовив Стас, фізично відчуваючи тишу, як ляпас. – Я все виправлю. Ми будемо разом. Я знайду вихід і повернусь.

Єгор підозріло прокашлявся і зробив крок убік від дверей, всім своїм виглядом кажучи, що вихід знайдений і вільний.

Стас зміряв його поглядом і, не прощаючись ні з ким, вийшов на вулицю. За ним Ганна Леопольдівна. Глава сімейства ненадовго затримався, нагадуючи Каті про обіцянку допомогти його дружині.

Дівчина втомлено кивнула, мріючи якнайшвидше залишитися одна. Зовсім одна. Не хотілося бачити взагалі нікого.

Ні сміху, ні сліз. Нічого. Порожньо.

Коли обидва їхні автомобілі поїхали, Катя спустилася в сад, вибачившись перед гостями, сіла в альтанці та подивилася на бабусин квітник. Сьогодні вона впорядкує його. І ніхто не зможе їй у цьому перешкодити.

Сповнена рішучості, Катерина повернулася до будинку, щоб оголосити про свої грандіозні плани, і здивовано завмерла, дивлячись на метушню на кухні. Справа знайшлася для кожного. Готували, креслили, мили, лагодили, обговорювали.

Дівчина притулилася до дверного укосу, спостерігаючи за сімейною ідилією в їхній із бабусею кухоньці.

- Я тобі що не сказав ще, Катюша... - не перериваючи нарізки якогось салату, пробасив Володя. - Вирішив чепуруна твого не добивати вже, - добродушно посміхнувся він. - Але Андрій із Любашею вирішили до тебе охороною проситися. У твою клініку. Візьмеш? - Чоловік підняв голову і весело підморгнув Катерині, що розпливається в посмішці.

Вона вдома. Зі своєю родиною. Тепер все вірно.

- Що скажеш, Єгоре? Чи потрібна нам у клініку охорона? – тихо спитала дівчина.

Хірург відірвався від процесу ювелірної обробки м'яса і широко посміхнувся.

- Звичайно, Катюшо. Хтось повинен охороняти тебе, поки я в операційній.