Ліана Меко - Хибне щастя, Ліана Меко

Кіра змахнула руками, і заговорила з ще більшим жаром.

- Але це все не має значення. Важливо те, що ти шукаєш щастя не там, де треба. Твій приціл сильно збитий. Ти чомусь переконана, що тебе зробить щасливим поєднання з якоюсь людиною, кохання, стосунки. Не знаю чому так, мабуть все ж таки тобі сильно його недодали в дитинстві. - Я гірко посміхнулася - та вже недодали не те слово, а Кіра продовжувала мене розстрілювати своїми словами. – Але це так не працює. Не збудувати замок на згарищі, розумієш? Не вибудуєш ти добрих стосунків, якщо сама себе не полюбиш, не станеш для самої себе люблячою, турботливою, і не почнеш кайфувати від свого життя. Від того, чим воно сповнене без сторонніх людей: від своїх захоплень, свого тіла, своїх планів, ідей, бажань. Розумієш, коли ти почнеш кайфувати від себе, тобі ніхто не потрібен буде… ну, тобто потрібен, але не від розпачу, не від нестерпної необхідності. І все складеться само собою, складеться найкращим чином. - Кіра домовила та посміхнулася. А я сиділа з відкритим ротом і вирячалася на неї, намагаючись переробити тонну інформації, яку вона завантажила в мою голову.

- Найкраща прелюдія кохання – це самодостатність. - На довершення сказала дівчина і встала.

Я покрутила у голові її останню фразу. Розглянула з усіх боків у пошуках точок зіткнення із собою. Самодостатність. Яке добре слово. Яке велике значення. Самодостатність – це коли для щастя достатньо лише себе? Що ж, чудова якість. От би і мені її знайти.

- Я так розумію, що ти тепер бездомна? - хмикнула Кіра беззлобно, уперши руки в боки з діяльним виглядом.

Я знизала плечима.

- Я що-небудь придумаю. - відмахнулася, намагаючись виглядати не надто заклопотаною цим питанням - не вистачало ще й його рішення повісити на дівчину, але вона відразу заявила.

- Я вже придумала. Мій чоловік якраз поїхав на два тижні. Тож цей час ти можеш пожити в мене. - Я вже відкрила рота, щоб запротестувати, але Кіра зупинила мене жестом руки. - Не хвилюйся, це мене не обтяжить. До того ж я поки не знайшла няню, допоможеш мені з Тихоном у вільний від роботи час, тим і відплатиш.

Я спробувала знову, ще раз невиразно заперечити, але Кіра не захотіла слухати, і я здалася.

Що ж... Такі, значить, у тебе жарти, доля-лиходійка? Спочатку шваркнути об землю з усієї дурі, переламавши всі кістки, а потім із милою посмішкою вручити милиці, пов'язані бантиком. Відмінне почуття гумору. Я оцінила.

Від подарунків відмовлятися не стану, хай вони хоч якось компенсують мої страждання. Розірву зв'язки зі старим – тим, що тягне назад, що завдає біль. Зберу по шматочках і перев'яжу бантом, як бинтом, своє бідне серце, обіпруся на милиці і бадьоро пострибаю прямо в нове життя

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно