Маргарет Етвуд - Заповіти

Вона й не уявляла, що хвилі можуть бути такими величезними, хоча капітан Мішіменго сказав, що це ще нічого особливого.

— Господи, — промимрила я. — Сподіваюся, вони не стануть іще більші. Ненавиджу блювати.

— Будь ласка, не згадуй ім’я Господнє, аби вилаятися, — сказала Аґнес.

— Пробач. Але можу сказати, що, коли Бог і є, Він цілковито спаскудив мені життя.

Я думала, що вона розлютиться, але почула лише:

— Ти на світі не єдина. Нікому не буває легко все життя. Але, можливо, Господь спаскудив, як ти кажеш, твоє життя, маючи на це причини.

— Аж, бляха, не дочекаюся дізнатися, що то за причини, — прогарчала я.

Біль у руці страшенно мене дратував. Не варто було так саркастично до неї говорити, і лаятися теж.

— Я думала, ти зрозуміла істинну мету нашої місії, — мовила Аґнес. — Порятунок Гілеаду. Очищення. Оновлення. Ось причина.

— Гадаєш, цю гнилу купу лайна можна оновити? Спалити, та й годі!

— Чому ти бажаєш зла стільком людям? — м’яко запитала вона. — Це моя країна, я там виросла. Це лідери її псують. Я хочу, щоб стало краще.

— Так, гаразд, — сказала я. — Розумію. Вибач. Я не мала тебе на увазі. Ти моя сестра.

— Я приймаю твоє вибачення. Дякую за розуміння.

Кілька хвилин ми сиділи у темряві й тиші. Я чула її дихання й зітхання.

— Як гадаєш, це спрацює? — нарешті запитала я. — Коли ми приїдемо на місце?

— Це не від нас залежить, — відповіла Аґнес.

Розшифрування показань свідка 369А

67

На початку другого дня я вже дуже хвилювалася за Ніколь. Вона говорила, що не хвора, але в неї піднялася температура. Я згадала, як нас в Ардуа-холі вчили піклуватися про хворих, тому постійно її напувала. На кораблі було трохи лимонів, тож я мала змогу додати соку до чаю, а ще солі й трохи цукру. Мені було доволі просто лазити вгору-вниз драбиною, що вела до нашого сховку, і я думала про те, що в довгій спідниці це було б значно складніше.

Стояв туман. Ми досі були у водах Гілеаду, і десь опівдні прибула з інспекцією берегова охорона. Ми з Ніколь зачинилися у металевому ящику ізсередини. Вона взяла мене за руку, я її стиснула, і ми лежали без жодного звуку. Чули, як навколо гупають кроки, чули голоси, але звуки віддалилися, і серце припинило так калатати.

Того самого дня пізніше почалися негаразди з двигуном — я дізналася про це, коли вийшла дістати ще лимонного соку. Капітан Мішіменго був стурбований, сказав, що припливи й відпливи у цих краях високі й швидкі, і без двигуна нас викине у море або ж затягне до затоки Фанді й розіб’є об канадський берег, корабель заберуть, команду заарештують. Нас відносило на південь. Чи означає це, що ми знову опинимося в Гілеаді?

Я не знала, чи не шкодує капітан Мішіменго про те, що взагалі погодився нас узяти. Він сказав, що коли корабель захоплять і знайдуть нас, його звинуватять у контрабанді жінок. Тоді корабель конфіскують, і позаяк він сам із Гілеаду, втікач від проєкту Вітчизн через канадський кордон, його назвуть громадянином і судитимуть за контрабанду — тут йому й кінець.

— Через нас вам загрожує небезпека, — сказала я, почувши це. — Хіба ви не маєте домовленості з береговою охороною? Щодо сірого ринку?

— Вони все заперечуватимуть, ми не маємо письмових угод, — відповів він. — Хто схоче, щоб його підстрелили за хабарі?

На вечерю були сандвічі з куркою, але Ніколь не мала апетиту і хотіла лише спати.

— Ти зовсім розхворілася. Можна торкнутися твого лоба? — Вона була дуже гаряча. Я мовила: — Просто хотіла сказати, що рада, що ти є в моєму житті. Я щаслива, що ти моя сестра.

— Я теж, — відповіла вона. Трохи помовчавши, запитала: — Як гадаєш, ми колись побачимо свою матір?

— Я вірю в те, що так і буде.

— Думаєш, ми їй сподобаємося?

— Вона нас полюбить, — запевнила я її, аби заспокоїти. — І ми її полюбимо.

— Те, що люди — родичі, не означає, що їх обов’язково полюбиш, — пробуркотіла вона.

— Любов — це практика, як і молитва, — сказала я. — Я хотіла б помолитися за твоє одужання. Ти не проти?

— Це не допоможе. Краще мені не стане.

— Але мені стане, — відповіла я. Тож вона погодилася.

— Любий Боже, — почала я. — Дай нам змогу прийняти минуле з усіма його недоліками, дай нам піти у краще майбутнє з прощенням, добротою й любов’ю. І нехай ми обидві будемо вдячні за те, що маємо сестру, і знову побачимо нашу матір і двох наших різних батьків. І пам’ятатимемо Тітку Лідію. Хай вона отримає прощення за свої гріхи та недоліки, як ми сподіваємося отримати прощення за наші. І нехай ми завжди відчуватимемо вдячність до нашої сестри Беки, де б вона не була. Прошу, благослови їх усіх. Амінь.

Коли я договорила, Ніколь уже спала.

Я теж спробувала себе приспати, але у нашому сховку було задушливіше, ніж раніше. Тоді я почула кроки, що спускалися металевою драбиною. То був капітан Мішіменго.

— Пробачте за все це, але ми мусимо вас висадити, — сказав він.

— Зараз? — перепитала я. — Але ж надворі глупа ніч.

— Пробачте, — повторив капітан Мішіменго. — Двигун працює, але погано. Ми вже у канадських водах, проте зовсім не там, куди мали вас відвезти. Іти до гавані нам не можна: надто небезпечно. Приплив проти нас.

Він повідомив, що ми неподалік від східного берега затоки Фанді, тож усе, що нам із Ніколь потрібно — дістатися до того берега, і все буде добре, а от він не може ризикувати кораблем і командою.

Ніколь міцно спала — довелося потрусити її, щоб розбудити.

— Це я, — сказала я. — Твоя сестра.

Капітан Мішіменго повторив їй те саме, що сказав мені: ми мусимо негайно покинути «Неллі Дж. Бенкс».

— Хочете, щоб ми попливли звідси? — перепитала Ніколь.

— Ми посадимо вас у надувний човен, — сказав він. — Я їх попередив, на вас чекатимуть.

— Вона недужа, — сказала я. — Не можна почекати до завтра?

— Ні, — відповів капітан. — Течія змінюється. Як пропустите це вікно, вас винесе у відкрите море. Вдягніться якнайтепліше і будьте на палубі за десять хвилин.

— Якнайтепліше? — пирхнула Ніколь. — Наче в нас із собою арктичний гардероб.

Ми вдягли все, що мали. Черевики, флісові шапки, водонепроникні куртки. Ніколь піднялася перша: її хитало, і чіплялася за драбину вона тільки правою рукою.

На палубі на нас уже чекав капітан Мішіменго з одним зі своїх матросів. Вони мали для нас рятувальні