Емілія Дзвінко - Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко

Кирило

—  Агато, ти хочеш, щоб я кинув Лео та зійшовся з онукою Ярослава Карпенка. Я правильно тебе зрозумів? —  ледве стримуюся, щоб не випхати її в глуху ніч за двері. Як взагалі бабуся може так свідомо псувати онуку життя?  

— Кіре, цього хочу не я, а Карпенко, —  поправляє. — А мене він попросив посприяти цьому в легкій і ненавʼязливій формі. 

—  По-твоєму прийти до мене додому і вимагати, щоб я кинув дівчину, в яку закоханий, то легка і ненавʼязлива форма? Агато, навіть для тебе  — це занадто. Я ж казав минулого разу, що не потребую ніяких зведень. Якщо це така проблема —  не лізти в моє життя, то ми можемо взагалі з тобою не бачитися. Сподіваюся, що тоді ти трохи втихомириш своє бажання вигідно спихнути мене комусь зі своїх друзів. Краще б бабусею була нормальною, а не свахою.

Агата мовчки вислуховує мої докори, а потім несподівано бере за руку, поглядом перехоплює мій. 

—  Почуй мене, будь ласка, Кіре, — просить Агата. — Я прийшла поговорити першою, бо якби ти розмовляв з Карпенком сам, то це було б вже в іншому форматі. Він не проситиме тебе, а поставить перед фактом: або ти сходишся з його онукою, або втрачаєш його підтримку в раді директорів і наживаєш собі серйозного ворога. Кіре, Ярослав Карпенко був правою рукою твого діда від початку створення компанії, його цінують та поважають не менше ніж тебе, тому не варто недооцінювати його вплив і тим більше сваритися з ним. Ти можеш не впоратися. Готовий поставити на кін все заради своєї Лео?

—  Мені чхати на онуку Карпенка і так буде завжди. Невже він готовий віддати її чоловіку, якому байдуже до неї?

—  Готовий, —  не вагається ні на хвилину Агата, —  Його Оля ще з малечку в тебе закохана. Але ти  ніколи цього не помічав. А потім в тебе з'явилася Вікторія і взагалі пропав на довгі роки. 

—   Не треба мені переказувати сюжет мого життя.

—  Кіре, щоб ти там собі не думав, а я хочу тобі добра. А Оля —  хороша дівчинка. І дружиною тобі буде вірною. Придивися до неї, —   гне свою лінію Агата.

—  Вона не Лео і цим все сказано, — рубаю спроби впхати мені онуку Карпенка. 

Крім Лео, не уявляю поруч себе когось іншого. Єдине в чому права Агата, так це можливі проблеми, які може організувати Карпенко. Але бізнес я веду чесно, тому приколупатися особливо немає до чого. Війну всередині компанії через особисті розбирання він не буде починати. Зрештою, ця компанія його годує також, бо після мене, Поліни та Агати, у нього найбільший пакет акцій. Це як ламати гілку на якій сидиш. Воно того не варте. Та й онука Карпенка, якщо не дурна то знайде собі когось, хто б любив її, а не мене. 

— Ви з Поліною ідеалісти в коханні і це вам лише заважає в житті, — Агата продовжує свою виховну лекцію, правда із запізненням на добрий десяток років. 

— Ти все сказала? Бо я не налаштований на продовження розмови. 

— Кіре, ти недооцінюєш Ярослава Карпенка. Він має важелі впливу і звʼязки.

—  Агато, ти пропонуєш мені відмовитися від можливості стати щасливим на користь бізнесу. Нагадаю, що свою мрію я вже віддав, чи не забагато знову просиш?

—  Ти не можеш бути впевненим,  що зі своєю Лео будеш щасливіший ніж з Ольгою. 

—  Ти зараз серйозно? — дратуюся, бо здається Агата не збирається зупинятися. — Тільки не кажи, що й на Поліну маєш плани, бо я не дозволю лізти в наші особисті життя.

— Якби ти був уважніший, то побачив би, що наша Поля вже давно закохана в Бориса, тому в її випадку далеко ходити не треба. 

Здається про почуття Поліни до мого друга знають всі крім мене і самого Бориса. Треба буде нарешті поговорити з сестрою. Відчуваю, що розмова вийде складною, бо Поліні так само, як і мені складно говорити про почуття. Не навчені ми до відвертостей. Можливо, якби батьки були живі все було б інакше. 

—  Агато,  досить розмов, —  блокую чергову спробу щось сказати. —  І моя тобі порада на майбутнє: не лізь до мене з Поліною влаштовувати нам життя. Цього не буде. Завтра важкий день, тому я спати. —  лишаю бабусю у вітальні, а сам йду в свою кімнату. 

Голова тріщить від алкоголю та емоцій, тому засинаю не одразу. Вранці ледве прокидаються, швидко приводжу себе до ладу, бо треба їхати на роботу і вирішувати накопичені справи. Агати за традицією вже не має в квартирі. Вона не любить тривалих розбирань, тому завжди непомітно зникає, щоб дати мені час охолонути. Я б навіть подумав, що наша вчорашня розмова мені приснилася, але немита чашка з кавою, яку вона залишила на кухні каже, що то була правда. 

Заїжджаю на роботу і проводжу заплановану нараду. Після неї виходжу з офісу, щоб пообідати, але в коридорі мене перехоплює Карпенко. 

— Куди поспішаєш? —  тисне руку в знак вітання.

— На обід!

— Можу скласти компанію.

— Дякую, але не сьогодні. Справ багато.

— Не робочих я так розумію. Кажуть Кириле, що ти останнім часом прогулюєш часто, — Карпенко вимовляє ніби й жартома, але осад лишаться неприємний.

— Не думаю, що мені треба питати в когось дозволу, — ставлю на місце Карпенка, бо директор поки що тут я.

— Та я так, до слова сказав. Справи особисті важливі не менше, — відповідає більш доброзичливо, але його ввічливість липка і неприємна. —  Приходьте якось до нас на барбекю. Відпочинемо, посмакуємо, поговоримо.

В голові одразу маякають слова Агати «про легко і ненавʼязливо». Послати б мені куди подалі Карпенка. Здавався розумним дідом, а тут вирішив свахою підробляти як Агата. Так не піде. 

—  Ярославе, зможу прийти зі своєю нареченою. Якраз буде привід познайомити її ближче з усіма. 

—  Кириле, я знаю, що вчора Агата говорила з тобою. Але бачу, що ви непорозумілися, тому скажу тобі як є — хочеш зберегти компанію одружися з моєю онукою. Вона красива, розумна, закохана в тебе по вуха.

—  А якщо я відмовлюся?