Філіп Кіндред Дік - Затьмарення, Філіп Кіндред Дік

набула цілковитої повноти. Не було нічого, чого б він не знав, не було нічого, що мало б ще трапитися.

— До роботи, Брюсе,— наказав виконавчий директор Дональд.

— Я побачив, — промовив Брюс.

«Я зрозумів,— подумав він.— Це воно: я побачив, як росте Препарат С. Я побачив, як із землі проростає смерть, із самої землі, суцільним синім полем, синьою щетиною».

Керівник ферми і Дональд Абрамз перезирнулися, а тоді знову поглянули на постать, що опустилася навколішки, і на Mors ontologica, яка росла усюди під прихистком кукурудзи.

— До роботи, Брюсе, — повторив чоловік, що стояв на колінах, і підвівся.

Дональд і керівник ферми рушили до свого «Лінкольна». Вони розмовляли; Брюс спостерігав,— не повертаючись, не маючи змоги повернутися, — як вони відійшли.

Нахилившись, він зірвав одну з синіх квіток і сховав її у правий черевик, запхнувши всередину так, щоб ніхто не помітив. «Це буде подарунок моїм друзям», — подумав Брюс і подумки, у голові, де ніхто не міг за ним спостерігати, став із нетерпінням чекати на День подяки.

Примітка автора

Це — роман про людей, надзвичайно суворо покараних за свої дії. Вони хотіли розважатися, але водночас поводилися, мов діти, що бавляться посеред дороги; вони бачили, що гинули одне за одним: їх збивали автомобілі, їх калічили, їх знищували, однак вони й далі бавились. Протягом деякого часу ми справді були дуже щасливими від того, що просто байдикували, нічого не роблячи, лиш теревенячи про нісенітниці й бавлячись, проте це тривало жахливо короткий відрізок часу, а тоді прийшло покарання, що було просто неймовірним: навіть бачачи його, ми не могли в нього повірити. Наприклад, поки я це писав, то дізнався, що людина, на особі якої базувався персонаж Джеррі Фебіна, наклала на себе руки. Мій друг, який став прототипом Ерні Лакмена, помер ще до початку роботи над романом. Певний час я сам був одним із цих дітей, що бавилися посеред дороги; як і решта, я намагався бавитися замість того, щоб бути дорослим, і був за це покараний. Моє ім’я також у списку тих, кому присвячений цей роман, у списку, в якому вказано, що і з ким трапилося.

Уживання наркотиків — це не хвороба, це — рішення, таке ж, як і рішення кинутися під колеса автомобіля. Краще називати це не хворобою, а хибним судженням. Коли ж до цього вдається група людей — це вже помилка соціуму, спосіб існування. Такому способу існування відповідає гасло: «Будь щасливим сьогодні, адже завтра ти помреш», — однак вмирати починаєш майже одразу, а щастя лишається лише в спогадах. Отже, це — лише прискорення, збільшення інтенсивності звичайного людського існування. Цей спосіб існування не відрізняється від вашого, він просто швидший. Замість років усе відбувається впродовж лічених днів, тижнів, місяців. «Беріть готівку, забудьте про відсотки», — як казав у 1460 році Війон. Але це помилкове судження, коли готівка — всього лише пенні, а відсотками є все ваше життя.

У цьому романі немає моралі; він не є буржуазним; він не говорить про те, що вони чинили неправильно, коли бавилися замість того, щоб важко працювати; він лише розповідає про наслідки. У драмі стародавні греки — як суспільство — почали відкривати науку, тобто причинно-наслідковий зв’язок. У цьому романі діє Немезида: не доля, адже будь-хто з нас міг вирішити припинити бавитися на вулиці, а саме, як я розповідаю з найбільших глибин свого життя та серця, жахлива Немезида, що чатує на тих, хто не припинив бавитися. Сам я не є персонажем цього роману; я і є роман. Хоча ним у той час була вся наша нація. Цей роман і про тих, кого я не знав особисто. Тих, про кого всі ми читали в газетах. Це байдикування з друзями, розповідання нісенітниць, які записувались на плівку, було хибним рішенням цілого десятиліття, шістдесятих, як завдяки, так і незалежно від істеблішменту. І природа нас покарала. Нас змусили спинитись жахливі речі.

Якщо в цьому й був якийсь «гріх», то він полягав лиш у тому, що ці люди прагнули завжди відчувати насолоду, за що й були покарані, проте, як я вже казав, я вважаю, що коли це й так, то покарання було занадто суворим, тож волію думати про це лише як греки, у морально нейтральний спосіб, розглядати лише з наукової точки зору, вбачати в цьому безсторонній, детерміністський, причинно-наслідковий зв’язок. Я всіх їх любив. Ось список тих, кому я присвячую свою любов:

Ґейлін — померла

Рею — помер

Френсі — перманентний психоз

Кеті — перманентне ушкодження мозку

Джиму — помер

Велу — масивне перманентне ушкодження мозку

Ненсі — перманентний психоз

Джоані — перманентне ушкодження мозку

Марен — померла

Ніку — помер

Террі — помер

Деннісу — помер

Філу — перманентне ушкодження підшлункової залози

Сью — перманентне ушкодження серцево-судинної системи

Джеррі — перманентний психоз і ушкодження серцево-судинної системи

...і так далі.

На вічну пам’ять. Це були мої товариші; кращих за них я не мав. Вони залишаться зі мною, а ворог ніколи не отримає прощення. «Ворогом» була їхня помилка, те, що вони вирішили бавитися. Нехай всі вони бавляться знову, у якийсь інший спосіб, і нехай будуть щасливими.

Про автора

Філіп Кіндред Дік (англ. Philip Kindred Dick) — відомий американський письменник-фантаст.

Народився 16 грудня 1928 року в Чикаго, Іллінойс, однак невдовзі родина Діків перебралася в район затоки Сан-Франциско. Коли батька хлопчика перевели на посаду в штат Невада, матір відмовилася переїжджати разом із ним, і батьки розлучилися. З того часу Філіп Дік зростав у неповній родині. Ще один трагічний епізод його дитинства — смерть сестри-близнючки Джейн, яка померла у півторамісячному віці. До кінця свого життя письменник так і не зумів оговтатись від цієї втрати, хоч знав про неї лише з розповідей матері. Деякі дослідники творчості Філіпа Діка вважають, що саме ця травма зумовила неодноразову появу в його творах мотиву «фантомного близнюка».

Після закінчення школи майбутній письменник вступив до Каліфорнійського університету в Берклі, однак, провчившись там усього один семестр, вирішив кинути навчання і певний час працював у магазині, що продавав вінілові платівки. Філіп Дік був кілька разів одружений, переважно невдало. Щоб підсилити творчі імпульси та погамувати гостроту психічних розладів, які дошкуляли йому дедалі більше, став вживати синтетичні наркотичні препарати. Тож періоди плідної праці часто чергувалися у нього з періодами депресії і нападами параної. Майже все своє життя письменник провів у Каліфорнії,