Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

швидко з тіла, — раніше, ніж настане провіщена руїна, щоб не бачити йому тих бід, які на Церкву насуваються. Через мало часу, поки ще затримався преподобний Теодор у Царгороді в церкві святого Стефана, розхворівся патріярх і послав до преподобного, який замкнувся і постив, сповіщаючи про хворобу свою і просячи, аби швидку для нього в Бога кончину випросив. Святий же відмовлявся і не хотів, послав до нього патріярх знову прохання велике, бажаючи перед нашестям бід на Церкву звільнитися від тіла і відійти до Господа. І хоч не хотів преподобний, вчинив волю святішого, помолився до Бога за кончину його і послав до нього, кажучи: «Чи велиш прийти до тебе, чи там обидва побачимося — перед Господом нашим?» Патріярх же через посланця відповів: «Не переривай, отче, мовчання свого, досить мені того, що сказав ти: «Там обидва зустрінемося перед Господом нашим». І в той день святіший патріярх Тома перед вечірньою годиною, радіючи, розлучився з тілом і до Господа відійшов. Після кончини патріярха преподобний Теодор повернувся до свого монастиря і через небагато років і сам до блаженної кончини своєї наблизився, багато великих преславних зробивши чуд і про майбутнє пророкувавши багато. Перед кончиною своєю двічі святого великомученика Георгія бачив — у сонному видінні йому являвся. Спершу явився, подаючи йому палицю дорожню і кличучи з собою в далеку путь. Тоді явився, на коні їдучи і другого коня ведучи, і казав: «Сядь, Теодоре, на коня і прямуй за мною». З цього блаженний Теодор зрозумів свій швидкий перехід з тутешнього, і учням своїм те з радістю сповістив, і час кончини своєї після празника Пасхи назвав, що й сталося. А коли помирав, бачив святих ангелів, які прийшли взяти його, і усміхнувся, лицем світлий, в руки їхні передав святу свою душу. Була ж кончина його у третій рік Гераклієвого царювання. А життя його і чуда записав учень його Єлевсій, переіменований від преподобного в чернецтві на Георгія, який розповідає про себе, що батьки його довго в подружжі жили неплідні, і коли попросили преподобного Теодора, щоби його молитвами і благословенням змогли стати батьками дітей, він, взявши пояси їхні, благословив і, віддавши їм, прорік про розв'язання неплідности. І народили вони цього Єлевсія, його ж виховавши, привели до преподобного й Богові на службу віддали. І дванадцять років при преподобному прожив, очевидцем був невимовних його чуд, про що й написав просторо вельми, з нього ми тут коротко зібрану дещицю — достатню для користи нашої — прийняли, славимо дивного Бога, який у чудотворцях своїх прославляється, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Життя і чуда цього преподобного Теодора Секеота описано просторіше у Великих Мінеях Четьях.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Віталія Монаха

У дні святішого патріярха Олександрійського Йоана Милостивого прийшов в Олександрію один чернець на ім'я Віталій із монастиря преподобного Сиріда. Він, шістдесятилітній від народження, таке вибрав собі життя, що людям, які лише на зовнішнє дивляться, здавався злим і поганим, Богові, що внутрішнє бачить і серця випробовує, — угодним і приємним, бо старець той, хотівши таємно навертати грішних і беззаконних до покаяння, сам для думки людської вдавав із себе грішника й беззаконника. Списав собі всіх блудниць, які в Олександрії були, і за кожну з них осібно творив належні до Бога молитви, щоб від гріховного життя відвернути їх. Наймався ж у граді на роботу з ранку до вечора і брав за денну працю винагороду по дванадцять мідяків. За один мідяк купував бобу і з'їдав, коли сонце заходило, — цілий-бо день, працюючи, постив, инші ж мідяки, йшовши в дім розпусти, давав одній блудниці, кажучи: «Прошу тебе, за ці мідяки збережи себе цієї ночі в чистоті, нікого на гріх не приймаючи». І замикався з нею в її кімнаті. Вона відпочивала на своєму ліжку, а старець, в одному куті ставши, цілу ніч без сну перебував, псалми Давидові мовчки читав і молився за неї до Бога аж до ранку. Відходячи ж від неї, заклинав її, щоб нікому не розповідала про діла його. І так завжди робив: щодня трудився в пості й щоночі ходив до блудниць і без сну в молитві перебував. Входив же кожної ночі до одної, допоки всіх не обійшов, а тоді знову від першої починав. Бог же, бачивши таке страждання раба свого, допомагав йому в його наміренні, і деякі з блудниць, такої чесноти Віталієвої соромлячись, вставали на молитву і, разом з ним схиливши коліна, молилися. Він же переконував їх до покаяння, страшачи Судом Страшним і вічною в геєні мукою, обнадіюючи милосердям Божим і вічних благ на небесах насолодою. Вони-бо, у страх Божий приходячи, розчулювалися і виправити життя своє обіцяли. І багато з них, відкинувши беззаконня гріховне, за законних мужів посагнули, инші ж зовсім у чистоті жити захотіли, в монастирі жіночі йшли і в постництві зі сльозами провадили дні свої. А инші в миру безмужньо й чисто жили, з праці рук своїх годуючись. Жодна з блудниць не сміла нікому об'явити цнотливого життя Віталієвого: коли-бо одна з них почала говорити людям, що Віталій не задля гріха до них приходить, а задля їхнього спасення, почув про те Віталій і засмутився, що виявляється чисте його життя, і помолився до Бога, аби покарав жінку ту, щоб й инші страх мали. Відразу ж, із допусту Божого, стратила розум та жінка. Те бачивши, инші блудниці боялися дуже й не сміли зовсім явити щось людям про святість Віталієву. Люди ж тій жінці, що стратила розум, казали: «Бачиш, що віддав тобі Бог, бо збрехала, кажучи, що не задля блуду до вас чорноризець той ходить, ось ясно стало про нього, що блудник». І помилялися в ньому всі, і щодня докоряли йому, кажучи: «Піди, окаянний, чекають тебе блудниці», — і плювали на нього. Він же все покірно терпів, із насолодою слухав образи і допікання від людей, утішався духом через те, що за такого грішника мають його люди. Часом же тим, що докоряли йому, відповідав: «Чи не маю тіла, як і всі люди? Хіба Бог чорноризців безплотними створив? Насправді й чорноризці є людьми». Инші йому казали: «Отче, візьми собі одну з блудниць за дружину і скинь монаший образ, щоб не ображати його». Він, наче гніваючись, відповідав їм: «Не послухаю вас. Яке мені добро взяти жінку і піклуватися про неї, про дітей,