Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

соціалізму, фюрера! — Доктор підбіг до майора, допитливо глянув йому в очі. — Ви розумієте, про що я говорю? Вони там давно вже ні на що не здатні, імпотенти, недолугі заздрісники! Переконують мене, що фюрер не дасть грошей ні на одну наукову розробку, від якої не можна чекати негайних результатів. Мовляв, іде війна, росіяни біля кордонів Німеччини. Але ж я вже досяг результатів. Ось вони! — Гергардт схопив зі столу товстого синього зошита і потряс ним перед лицем майора.

— Тихше. Заспокойтесь, гер професор, нас можуть почути, — пробував втихомирити його Енке, але той правив своєї.

— Хай! Хай слухають! Про мене скоро почує весь світ! І тоді я поставлю на коліна цих телепнів з Баварської академії! Був час, вони не визнавали і Ейнштейна, а сьогодні американці створюють з ним атомну бомбу. Ми повинні випередити їх. Я вірю в Гіммлера, він прийде мені на допомогу!

— А коли ні, що тоді? — спитав майор, сідаючи в крісло.

Він уже готовий був повернути розмову в потрібне йому русло, та доктор раптом навис над ним і зашипів в обличчя:

— Всі хотять моєї смерті! Всі… І ви теж!

— Я-а?.. — майор отерп.

— Коли не ви особисто, так той, хто за вами стоїть. Чи ви вважаєте — я повірив у те, що ви врятували мені життя і ховаєте мене від Рунге і його гончаків, керуючись чистим альтруїзмом? Ні, вам щось під мене потрібно. Інакше ви не підставляли б себе. Кажіть, що? Роль наївного добряка вам не личить.

— Ви маєте рацію, гер професор, — витримавши довгий допитливий погляд, почав Енже. — Мені потрібна формула вашого препарата.

— Ха-ха… Немало!

Лице Гергардта скривила дивна гримаса. Не можна було зрозуміти, сміється він чи плаче. Та в наступну мить щока його засмикалась і він розреготався нервово, конвульсивно, захлинаючись.

— Вам… Вам потрібна формула?.. А чи знаєте ви, скільки вона коштує? Ви, з вашим куцим розумом нездатні скласти їй ціни!

— Вона, певне, коштує дорого… Однак, думаю, не дорожче вашого власного життя. А воно у мене в руках. — Мартін Кребс підвівся… Доктор урвав свій сміх і ухняпився в майора так, ніби бачив уперше.

— Виходить, — ви мене просто викрали. І Рунге тут…

— Так, Рунге тут ні до чого. — Майор розстебнув кобуру, вийняв пістолет і поклав його перед собою на стіл. — Я пропоную вам працювати на Англію. Гітлер — колос на глиняних ногах. Що два-три місяці і його воєнна машина розвалиться. І тоді…

— І тоді англосакси почнуть знищувати німців. Ваша Англія почне здійснювати свій геноцид. Ні, я готовий працювати на кого завгодно, тільки не на англійську плутократію. Ваша імперія впала, ви банкроти, у вас немає перспективи. Навіщо вам мій препарат? Думаєте повернути собі колишню могутність? Пізно! У вас навіть заплатити нічим. Світовий ринок засипано фальшивими фунтами стерлінгів…

— Ви не про те говорите, — перебив його Кребс, опускаючи руку на парабелум. — Слова, навіть найпереконливіші, не замінять вам життя. Тому давайте говорити про діло. Ви згодні?

— З чим?.. А-а, ні, не згоден.

— Тоді… Ви розумієте, що в мене немає іншого виходу? — Кребс звичним рухом відтягнув назад скобу пістолета і загнав у патронник тупорилий патрон. — Покладіть на стіл ваш зошит.

Гергардт здивовано поглянув на майора, однак наказ виконав: дістав з бокової кишені зошит і поклав на стіл. Лице його знову скривилося, однак він, не розсміявся, лише губи визміїлись нищівною саркастичною посмішкою.

— Ви думаєте, що розберетесь у моїх записах? Наївна людина.

— Знайдуться люди більш грамотні у цій справі, ніж я… Розберуться. Підійдіть до стіни, — твердо наказав майор.

— Без моєї голови ці нотатки нічого не варті. От якби вам вдалося заволодіти цим… — доктор дістав з кишені запаяну з обох боків скляну трубку, наповнену прозорою рідиною. — Тоді, можливо, ваші спеціалісти і змогли б розкрити таємницю, а без цього…

— Покладіть пробірку на стіл і… Лицем до стіни! Руки на потилицю! І знайте, я з вами не жартую…

— Я так і знав. Щось мені підказувало, що ви, майор, порядна наволоч… Та не думайте, що я ще раз дамся на ваші хитромудрі дурниці. Я не боюся вас! Ні! Не рухайтесь, інакше я відкрию пробірку, і тоді нам обом не втекти від смерті!

Майор вистрілив. Куля царапнула доктору руку вище зап'ястя, однак він не випустив пробірки. З тупою, несамовитою злістю на весь світ трахнув нею об підлогу. І не встиг ще Мартін Кребс моргнути оком, як той вже лежав на підлозі і корчився у страшних муках. Лице вкрилося бурими плямами. Затиснувши рота і носа долонею, вхопивши зошита, майор вибіг з кімнати, зачинив щільно двері. Він весь тремтів, йому здавалось, що ось зараз з ним буде те саме, що з цим божевільним німцем. Його нудило, проте він вважав, що це від того, що за дверима блював доктор. Почекав, доки там усе затихло. Треба було діяти, адже в руках зошит із нотатками Гергардта. Думка про те, що він отруївся і за кілька годин і його дістане смерть, чомусь не приходила йому у голову. Зараз думав про повернення. Все, про що мріяв, раптом стало реальним, здавалося, простягни руку і візьми своє щастя.

Мартін Кребс кинувся до комірчини, виніс звідти каністру з бензином, облив ним двері, за якими був мертвий доктор Гергардт, пробіг, розливаючи бензин по інших кімнатах. Зупинився, коли вилив все до останньої краплі. Швиргонув каністрою в куток. Заховав у контейнер зошит Гергардта і визирнув у вікно. На вулиці, як і раніше, було порожньо. Тихо падав легкий, наче пух, сніжок. Кребс дістав запальничку, підніс її до облитої бензином штори. Вогонь шугнув тканиною одразу вгору і вниз, зайнявся яскравим полум'ям на підлозі, на дивані, стільцях і столі. Вирвавшись на веранду, полум'я заходилось жадібно облизувати плетені з лози меблі, килим, перекинулось на стіни дерев'яного будинку.