Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

спить. Насправді ж їй хотілося повністю відсторонитися від людей, побути на самоті. Вона стомилася. З часу давньої розмови у ресторані між Сергієм Климовичем, Михайлом Даниловичем і нею, вона ні на крок не ухилилася від власної мети — сягнути якнайвищого. Віжки влади, які тримали Марієв і Галіза, деколи залишали болючі шрами. Недоспані ночі й випиті ліки вже не бралися до уваги. Згодом Дана сама навчилася нівечити людей. Того вимагав крихітний клаптик влади, яким володіла вона. Після звільнення Євгена і фактичної втечі Петра Тодоска Сливка тричі змінювала склад прес-служби. Люди приходили, сповнені сили й радості в очах, а залишали міністерство кволими й розчавленими. Усе це була тяжка робота, яку виконувала Дана. Її почали боятися навіть заступники міністра. Демонізований образ Сливки незримо був присутній на всіх міністерських нарадах, де обов’язково називали ті департаменти, в яких не склалися стосунки з прес-службою.

Таки прийшла довгоочікувана нагорода — Дану зарахували на роботу до Верховної Ради. Щоправда, поки на посаду помічника народного депутата. Але дівчина не сумнівалася: мине трохи часу — і її введуть до кола наближених. Рано чи пізно прізвище Сливки вимовлятимуть зі значно більшою повагою. Адже молоді та енергійні люди завжди прикрашають виборчі партійні списки.

Але тепер дівчина з нехіттю згадувала про ті свої прагнення. Від огиди здригалося все зболене нутро. По-справжньому нудило. Душа, отруєна, випалена, прагнула спокою. О владо! Де ти — там і яма, в яку скидаєш тих, хто служить тобі.

Почулися чиїсь кроки. Невже готовий результат аналізу? Пацієнтка повільно повернула голову.

— Маленька моя! — Галина Іванівна ледь трималася на ногах, зуби в неї цокотіли. — Тобі потрібно пройти хіміотерапію.

Дана впала на подушки.

Спливло кілька хвилин.

— Коли?… — тихо запитала дівчина.

— Бажано якомога швидше, — відказала мати.

— Гаразд. Тільки принеси мені плеєр і записи Моцарта.

Сливка хотіла бути сильною. Колись вважала музику своїм головним захопленням. Грала ефектно, проникливо. Викладачі готували її до великої сцени. Не судилося. Дана намагалася пригадати, що, власне, примусило її відмовитися від вступу до консерваторії, - і не могла. Голка від системи з першою порцією ліків вп’ялась у вену.

…І наснилися Дані небеса. Ніби з ілюмінатора літака. Поряд — жінка із манірним, вимученим у косметичних салонах обличчям. Так-так, Рая Фріч тоді теж летіла з Нью-Йорка до Москви. В її очах були затаєна посмішка й цікавість.

— А, Україна? — сусідка зреагувала на мобільний телефон Сливки. — У мене чоловік із Києва.

— Дуже приємно це чути. Я так скучила за домом у цих Штатах. Була там по роботі.

— А я — в особистих справах. — Раїса помовчала, вивчаючи скоса нову знайому. — А чи правда, що для українців політика — це щось на зразок національного виду спорту? Так стверджує мій чоловік.

— Видно, що ви крута жінка, — Дана іронічно посміхнулась.

— Скажіть, а як так можна — весь час жити в координатах «свій — чужий»? Що це як не вид спорту?

— Можливо, — Сливка щосили намагалася утриматися від дискусії.

— Мабуть, страшно жити в країні, де свої б’ються проти своїх?

В особі цієї жінки загинув великий модератор. Можливо, вона ніяк не могла пробачити того, що її чоловіка разом із його бізнесом виштовхали з Києва — чи то свої, чи то чужі…

Дана пам’ятала, що саме тієї хвилини навіщось глянула в ілюмінатор. І…попливла, розтанула в хмаринці, перетворилась на краплину дощу, який щойно випав над її рідним Первомайськом.

Потім знову піднеслася до хмар — і побачила, як до неї наближається велетенська темно-сіра постать. І щось їй підказало: та це ж апостол Петро! Почула голос:

— Добридень! Ти чуєш мене?

— Чую! — прошепотіла Дана поблідлими губами.

— Хочеш сказати мені щось, перш ніж увійти в цю браму?

— Так! Але ж чи ввійду?!

— Звідки твій страх?

— Я не люблю людей!.. Тому що не люблю себе. Кожен говорить про високе, а насправді лише гребе під себе.

При цих словах Дана залилася слізьми.

— Не бійся! Пізно боятися. Тебе вже включено… — апостол ніби затнувся, підшуковуючи слово, — в контент. Тебе люблять незалежно від твого бажання.

Він чомусь розмовляв голосом Даниного вчителя музики.

Сливка відчула себе всередині яєчка. Їй було затишно. Аж раптом її огорнула хвиля, нестерпно гаряча, — й дівчина прокинулася. Побачила у вікні дерево з опалим листям і на ньому — пташку з рожевим черевцем. Вона постукала дзьобиком по гілці, схилила голівку в один бік, у другий і невдоволено стріпнула крильцями. Підлетіла ближче, знову подлубалася в корі старої липи й ніби замислилася, завмерла. Та несподівано збоку глянула чорними очицями просто Дані у вічі, й тої миті дівчині стало чомусь на диво спокійно і хороше на душі, ніби вона знала, що тепер точно все буде добре.

— Доню, нарешті! Як ти почуваєшся? — почула вона мамин голос.

— Уже ранок? Дай мені записник і ручку!

На папір лягли рядки: «Зобов’язуюся в разі видужання, по-перше, розірвати стосунки з Марієвим, по-друге, знайти іншу роботу, по-третє, попросити пробачення в усіх, кого скривдила…»

До палати ввійшла молода жінка. «Леся!» — подумки зачудовано вигукнула Сливка, хоча після пережитого її вже мало що дивувало.

— Я почула, що ти хворієш. Прийшла провідати…

Данине змарніле обличчя було очужілим і сумним.

— Пробач… Я тебе кривдила… — нарешті тихо мовила вона. — Як там інші, хто працював у нас? Євген так і не влаштувався в редакцію, казали, він зараз у Москві?

— Він повернеться! — запевнила Леся.

Частина п’ята