Вилки Коллінз - Жінка у білому

— Несправедливо й жорстоко звинувачувати мене в недовірі до вас, — сказала Лора. — Спитайте у Меріан, хіба не виправдане моє бажання знати, до чого зобов'язує мене цей документ, перш ніж підписати його?

— Не треба мені ніяких звертань до міс Голкомб! — відрізав сер Персіваль, — Міс Голкомб не має ніякого відношення до цієї справи.

Досі я мовчала і воліла б мовчати й далі. Але Лорине обличчя промовляло до мене таким стражданням, а поведінка її чоловіка була така зухвала й несправедлива, що я не могла не відповісти негайно — заради неї.

— Даруйте, сер Персіваль, — сказала я, — але смію гадати, що я маю деяке відношення до цієї справи як один із свідків. Я вважаю Лорине заперечення цілком правильним. Що ж до мене особисто, я не можу взяти на себе відповідальність засвідчити її підпис, перш ніж вона не збагне, що за документ ви пропонуєте їй підписати.

— Холоднокровна заява, клянусь честю! — вигукнув сер Персіваль. — Наступного разу, міс Голкомб, коли ви напроситеся в чий-небудь дім, раджу вам затямити, що господареві дому не платять за гостинність, стаючи на бік його дружини в справах, що до вас не стосуються!

Я скочила на ноги, от ніби він мене вдарив. Була б я чоловіком, я збила б його з ніг і негайно покинула б його дім, щоб ніколи більше, ні під яким приводом, не переступити цього порога. Але я була всього лише жінка — і я так палко любила його дружину!

Хвалити Бога, ця віддана любов допомогла мені стриматись, і я знову мовчки сіла на стілець. Лора зрозуміла, якого болю я зазнала, яку образу притлумила в собі. Вона підбігла до мене — сльози котилися по її щоках.

— Ох, Меріан! — тихо шепнула вона. — Була б моя мати жива, вона б не змогла зробити для мене більше, ніж ти!

— Верніться й підпишіть! — крикнув сер Персіваль із другого кінця столу.

— Підписати? — спитала вона пошепки, мені на вухо. — Я залюбки, якщо ти так скажеш.

— Ні, — відказала я. — Право і правда на твоєму боці. Нічого не підписуй, не прочитавши спочатку.

— Верніться й підпишіться! — ще гучніше й лютіше закричав сер Персіваль.

Граф, що мовчки, з непослабною увагою стежив за Лорою і мною, втрутився вдруге.

— Персівалю, — заговорив він, — я пам'ятаю, що знаходжуся в присутності дам. Будьте ласкаві, не забувайте про це й ви.

Онімілий від гніву, сер Персіваль обернувся до нього. Тверда графова рука повільно стисла йому плече й рівний графів голос повторив спокійно:

— Будьте ласкаві, не забувайте про це й ви.

Якусь хвилину вони дивилися один на одного. Потім сер Персіваль спроквола вивільнив своє плече з-під графової руки, повільно відвів очі від графового погляду, понуро подивився на пергамент, що лежав на столі, й аж тоді заговорив — з похмурою покорою приборканого звіра, а не так, як личить людині, що усвідомила свою неправоту.

— Я нікого не хотів ображати, — сказав він. — Але впертість моєї дружини змусила б і святого втратити терпець. Я сказав їй, що це суто формальний документ, — чого ж їй іще треба? Можете говорити, що вам завгодно, але обов'язок дружини — не суперечити чоловікові. Ще раз і востаннє я питаю вас, леді Глайд: ви підпишетеся чи ні?

Лора вернулася до другого кінця столу й знову взяла в руку перо.

— Я залюбки підпишу, — сказала вона, — тільки ж ви поставтеся до мене, як до людини, що відповідає за свої вчинки. Мені байдуже, яка б жертва не вимагалася від мене, тільки б це не завдало більш нікому шкоди й не призвело ні до чого лихого.

— Хто сказав, що від вас вимагається якась жертва? — урвав він її, насилу стримуючи новий напад люті.

— Я лише хотіла сказати, — вела вона далі, — що я ладна піти на всілякі поступки, тільки б це не зачіпало моєї честі. Якщо я не зважуюсь поставити своє ім'я під документом, бо нічого про нього не знаю, за що ж ви так гніваєтеся на мене? Гадаю, що це несправедливо, бо ви куди поблажливіше ставитеся до розбірливості графа Фоско, ніж до моєї.

Злощасний, хоч і цілком природний, хоч і непрямий натяк на надзвичайний вплив, який мав на нього граф Фоско, призвів до того, що сер Персіваль знову спалахнув гнівом.

— Розбірливість! — повторив він. — Ваша розбірливість! Пізно ви згадали про неї. Мені здавалося, ви покінчили з усіма такими дрібницями, коли звели в доброчесність необхідність вийти за мене заміж!

Щойно він вимовив ці слова, Лора шпурнула перо на підлогу, подивилася на нього з виразом, якого я ще ніколи не бачила на її обличчі, й мовчки відвернулась.

Це відверте й гірке презирство до нього було таке не схоже на неї, так не в її вдачі, що ми всі завмерли, вражені. В грубих словах її чоловіка, очевидно, був якийсь прихований зміст, лише їй зрозумілий. В тих словах прозирала якась страшна образа, незбагненна для мене, але вона так виразно відбилася на Лориному обличчі, що це завважила б і стороння людина.

Граф не був посторонньою людиною і бачив усе це так само добре, як і я. Коли я встала, щоб підійти до Лори, то почула, як він тихенько шепнув серові Персівалю:

— Ви ідіот!

Я рушила до Лори, та вона вже прямувала до дверей, і цієї миті її чоловік ще раз заговорив до неї.

— Отже, ви категорично відмовляєтеся дати ваш підпис? — спитав він Лору зміненим голосом людини, котра усвідомила, що дуже нашкодила собі своєю нестриманістю у виразах.

— Після того, що ви оце сказали, — відповіла вона твердо, — я відмовляюсь підписуватись, поки не прочитаю весь цей документ від першого й до останнього слова... Ходімо звідсіля, Меріан, — ми тут лишалися досить довго.

— Хвилиночку! — втрутився граф, не даючи заговорити серові Персівалю. — Одну хвилинку, леді Глайд, благаю вас!

Лора хотіла вийти з кімнати, не звертаючи уваги на графове прохання, але я зупинила її.

— Не роби графа своїм ворогом! — шепнула я їй. — Роби як хочеш, тільки не роби графа своїм ворогом!

Вона послухалася мене. Я знов зачинила двері, й ми стали біля порога, чекаючи. Сер Персіваль сів за стіл, спершись ліктем на згорнутий пергамент і підперши кулаком голову. Граф стояв між ним і нами — як завжди, господар