Вилки Коллінз - Жінка у білому

леді, адже ж правда? Ну, та гаразді Отож через моє лукавство та недовірливість я заперечую проти того, щоб мадам Фоско засвідчувала підпис леді Глайд, якщо і я сам буду при цьому свідком.

— Немає ані найменшої підстави для його заперечень, — втрутився сер Персіваль.— Я вже пояснив йому, що за англійськими законами мадам Фоско має право засвідчити підпис одночасно із своїм чоловіком.

— Нехай так, — вів далі граф. — Англійські закони кажуть «так», але сумління Фоско говорить «ні». — Він розчепірив пухкі пальці на грудях своєї блузи й урочисто вклонився нам, немовби знайомлячи нас із своїм сумлінням у ролі осяйного додатку до нашого товариства. — Я не знаю і не бажаю знати, що являє собою документ, якого збирається підписати леді Глайд, — провадив він, — але я кажу тільки: в майбутньому може скластися так, що серові Персівалю чи його представникам доведеться посилатись на своїх двох свідків. У такому випадку дуже бажано було б, щоб ці двоє свідків були незалежними одне від одного людьми, що мають цілковито незалежні погляди, а цього не може бути, коли й моя дружина свідчитиме разом зі мною, адже у нас із нею один-єдиний погляд на речі — мій. Я не допущуся, щоб одного чудового дня мені заявили, нібито мадам Фоско діяла під моїм примусом і тому фактично не є свідкою. В інтересах самого Персіваля я пропоную, щоб свідками були: я, як його найближчий друг, і ви, міс Голкомб, як найближча подруга його дружини. Майте мене за єзуїта, якщо вам так хочеться, за педанта, причіпливого й прискіпливого вередуна, але я сподіваюсь, ви будете поблажливі до мене, зваживши ласкаво на мою підозріливу італійську вдачу та неспокійне італійське сумління. — Він знову вклонився й відступив на кілька кроків — ніби відвів своє сумління від нашого товариства так само чемно, як щойно знайомив нас із ним.

Графова розбірливість була, можливо, гідна всякої поваги й похвали, але щось у тому, як він висловлювався, підсилило мою нехіть бути причетною до цієї справи з підписами. Якби все це не пов'язувалося з Лорою, ніщо взагалі не змусило б мене погодитися бути свідкою. Але, глянувши на її стривожене обличчя, я вирішила, що піду на який завгодно ризик, а не залишу її без підтримки.

— Я залюбки зостанусь тут, — сказала я, — і, якщо я, із свого боку, не знайду приводу для причіпок, можете покластися на мене як на свідку.

Сер Персіваль кинув на мене колючий погляд, ніби хотів щось мені сказати. Але цієї миті його увагу привернула мадам Фоско, що саме підвелася з крісла. Графиня, певне, піймала чоловіків погляд, який велів їй вийти з кімнати.

— Лишайтеся, не йдіть, — попросив її сер Персіваль.

Мадам Фоско ще раз поглядом попросила розпоряджень, дістала їх, заявила, що воліє залишити нас самих робити нашу справу, і рішуче вийшла з бібліотеки. Граф запалив самокруточку, вернувся до квітів на підвіконні й, випускаючи невеличкі струминки диму, завзявся їх обкурювати, запалавши щирим бажанням понищити всю тлю.

Тим часом сер Персіваль відімкнув нижню шухляду однієї з книжкових шаф і дістав звідти аркуш пергаменту, складений багато разів по довжині. Тоді поклав аркуш на стіл, відігнув лише останню складку й притримав рукою згорнуту частину. Наші очі бачили тільки чисту смугу пергаменту з позначеним місцем для печаті. Все, що було написано в документі, ховалося в згорнутій його частині, яку сер Персіваль притримував рукою. Лора і я переглянулись. Її обличчя було бліде, але не виказувало ні вагань, ні страху.

Сер Персіваль умочив перо в чорнило й подав його своїй дружині.

— Підпишіть ваше ім'я ось тут, — сказав він, показуючи на потрібне місце, — а потім підпишетесь ви, міс Голкомб, і Фоско — навпроти цих двох позначок. Ходіть сюди, Фоско! Підписів не засвідчують, мріючи біля вікна та обкурюючи квіти.

Граф викинув свою самокруточку у вікно й приєднався до нас, недбало заклавши руки за свій червоний пояс і не зводячи очей з обличчя сера Персіваля. Лора з пером в руці дивилася на свого чоловіка з другого боку. А сам він стояв між них, спершись рукою на складений пергамент, що лежав на столі, й кидав на мене погляди, в яких була така лиховісна суміш підозри й збентеження, аж він скидався більше на в'язня за ґратами, ніж на пана у своєму домі.

— Підписуйтесь тут, — повторив він, рвучко обернувшись до Лори й знов показуючи на пергамент.

— Що ж я повинна підписати? — спокійно спитала вона.

— Мені ніколи пояснювати, — відповів він. — Коляса біля дверей, я мушу негайно їхати. Та й коли б я мав час, ви все одно нічого не зрозуміли б. Це суто формальний документ, де повно всяких юридичних термінів і тому подібних речей. Ну ж, швидше! Підписуйте ваше ім'я, щоб швидше покінчити з усім цим.

— Але ж мені треба знати, що саме я підписую, сер Персіваль, перш ніж поставити своє ім'я.

— Дурниці! Яке відношення мають жінки до ділових питань? Ще раз кажу вам: ви все одно нічого не зрозумієте.

— То хоч дайте мені змогу спробувати зрозуміти. Коли містерові Гілмору треба було, щоб я щось підписала, він завжди спочатку пояснював мені, що це й для чого, і я його завжди розуміла.

— Авжеж, він так робив. Він вам служив, тож і був зобов'язаний давати вам пояснення. А я ваш чоловік і не зобов'язаний це робити. Ви довго ще збираєтеся мене затримувати? Ще раз кажу вам: читати все це зараз немає часу — коляса чекає на мене біля дверей, я поспішаю. Востаннє вас питаю: підпишетеся ви чи ні?

Вона досі тримала перо в руці, але не показувала наміру підписуватись.

— Якщо мій підпис хоч до чогось мене зобов'язує, — сказала вона, — то погодьтеся, що я маю якесь право знати, в чому полягає моє зобов'язання.

Він схопив пергамент і сердито вдарив ним по столу.

— Ану скажіть, що думаєте! — закричав він. — Ви завжди славилися вмінням казати правду. Дарма, що тут міс Голкомб, дарма, що тут Фоско. Скажіть просто, що не довіряєте мені!

Граф вийняв одну руку з-за пояса й поклав її на плече серові Персівалю. Той роздратовано струснув її. Граф із незворушним спокоєм знову поклав йому руку на плече.

— Стримайте свою рознещасну вдачу, Персівалю, — мовив він. — Леді Глайд має слушність.

— «Має слушність»! — вигукнув сер Персіваль. — Дружина має слушність, не