Леся Українка - Том 6

class="p">Сапфо

Віддай назад.

Фаон Ні, нащо?

Дай мепі, коли тобі не треба! Се ж моє, мій твір, моя дитина!

(Зміненим голосом.)

Не твоя!

Фаон Сапфо, ти плачеш?

(Кладе набік табличку і, потішаючи, обіймає Сапфо.)

Годі ж бо, кохана...

Сапфо

(ухиляючись від нього, бере табличку і біжить з нею до хатнього багаття, держить над ним одну хвилинку і, поки Фаон встигає догнати й одібрати, віск на табличці тане і всі літери зливаються без сліду)

Вогонь вогню я* віддала!

Фаон

Сапфо!

Яка ж бо ти з досади нерозумна!

Як шкода праці для мене одного, то гірша шкода й тую змарнувати.

Сапфо

Однаково була та праця марна, вона ж тобі ні на що не здалася б.

Фаон

Ні, я б її зберіг, сховав як дар.

Сапфо

Що з дару, коли він не до вподоби?

Фаон

Та все ж над ним трудились любі руки.

Сапфо

Я краще дам тобі отой хітон, що виткала недавно,— любі руки над ним далеко довше працювали.

Фаон

Не до лиця тобі дрібна досада, моя Сапфо! Ну, що тобі придасть моя хвала, вподоба певігласа?

Листок до лаврів? Та ще й то навряд! Моя хвала, моя вподоба зникне, мов крапля в морі, у всесвітній славі. Еллада вславила безсмертною Сапфо і музою десятою назвала.

Всі елліни шанують, мов богиню, всі елліни...

Сапфо Окрім одного!

Фаон

Сором!

[«В НЕДІЛЮ РАНО ЗІЛЛЯ КОПАЛА...»]

Михайло Дончук — старий господар в с. Тертівці на Буковині.

Його жінка.

Гриць — його годованець.

Настя К р и в и н ю к і в н а — дівчина-сусідка.

Мавра — стара циганка.

Тетяна Т у р к и и я — дівчина з другого села.

Іваниха Дубиха — мати її.

Андронаті — старий циган.

І

В лісі. Повітка Маври скраю. «Біла стежка». Батько й мати йдуть з полонини, розмовляють про Гриця. Здибають — лежить під смерекою. Докора. Настя (ідил.). Перша зустріч на білій стежці. Тетяна ховається, як він відходить, а приходить Мавра, Тетяна вертає — розмовляє з Маврою. Знов Гриць (перебиває прихід Ду-бихи). Дівчата з Грицем — Гриць гордовитий, дівчата «закидають сіті», але дарма. Парубки «сторонські» — Гриць розвідується, хто така Тетяна. Знов Тетяна («Не прийду!»). Настя («Поцілуй!»).

І

1) Настя і Гриць, його родичі, їх відносини.

2) Туркиня і Гриць, перша зустріч, циганка Мавра.

3) Друга зустріч Гриця і Тетяни («Прийдеш?» — «Не прий-ду-у-у!»).

4) Третя зустріч з Туркинею («Мені ліпше, як тебе не бачу»).

Сценка з Настею («Поцілуй».—Так іде, не оглядаючись).

II

5) У Маври (про зілля і зраду).

6) Перед хатою Дубихи (як спогад хіба).

7) Розмова з Андронаті (про двох дівчат).

8) Літня зустріч з Туркинею («Любиш?» — «Люблю!»).

9) Четверта зустріч (Гриць признається, що «підки-нений» і ніби через те нерішучий в сватанні. Гриць: «Прийдеш?» Туркиня: «Я прийду»).

10) Ворожба на Купала. Настя йде на прощу.

III

11) Настя вертається з прощі. Рішуча розмова з Грицем. Щоб сватав.

12) Настя просить старого цигана поговорити з Туркинею, щоб покинула Гриця.

13) Мавра Грицеві ворожить («Не люби двох»).

14) Коротка зустріч Гриця і Туркині. (Потім надходить мати. Туркиня співає).

15) Старий циган сповіщає Туркиню про Грицеве весілля.

IV

16) Сцена Туркині з матір’ю.

17) Сцена Туркині з Маврою. (Мавра: «Я його заверну». Туркиня: «Щоб ти не сміла!»).

18) «Хто винен?» Лихо винне — його треба убити.

19) Туркиня з матір’ю («Піду долі пошукати»).

V

20) Настя приходить до Маври — Гриця струєно — спить.

21) Мавра плаче над сином.

22) Дубиха жде дочки в Грицевій хаті при мертвому. Туркиня приходить божевільна.

[«...ЯКА Ж ДИВНА, ЯКА Ж ДИВНА ОЦЯ ЩАСЛИВА СТОРОНА!..»]

Морока.

Домовик.

Дід запічаний.

Дід покутній (казку каже, уриває, ...далі кінчає від того слова, на якому урвав).

Відьма родима.

Відьма учена.

Злидні (?)

«Фараон и», що співом надять в «Золотий город», що зблизька сірий. Виряджають шукати зброї від злиднів на дні моря.

Р ах мани (Рахманський Великдень) — мало там не зостався. В Лінивому краю «святі» Неділя, Понеділок і П’ятниця, Середа. «що кривиться», Субота-неробота, тільки й буднів, що вівторок та четвер, та й то...

Песиголовці, одноногі людоїди, що скачуть по парі % або гуртом, обіймаючись поза шиї,—від сих лютих навчається доброго єднання.

Вертається, приносить зброю. Хатнє свято.

Дід

(доказує казку).

Яка ж дивна, яка ж дивна Оця щаслива сторона!..

Ну та й нудна, ну та й нудна Оця щаслива сторона!..

Якби не сей проклятий мур, утік би з неї, хай їй цур.

І що його тепер робити?

З нудьги хоч голову розбити...

(Товче головою об стіну, і стіна, і голова зостаються цілі. Він дивується.)

«Д і д о к»

( пояснює )

Хоч ти і товкся без пуття, та дороге тобі життя, ти хтів, щоб стінка подалась, але тобі до того зась.

(Зникає.)

В тутешні хмари я літав,

Та тільки нежитю дістав.

Ходив отут по дні морському, та не пораджу більш нікому — вода очей не виїдає, а тільки хутко обридає.

Якісь дива тут не дивні у сій щасливій стороні...

( Позіхає.)

І як я витримав сі три дні?

Коли б мені отут хоч злидні!

То я б із ними попобився...

Дід

Е, хлопче, ти вже скомизився!

Хлопець

Дідусю! Пробі! Поможіть!

Хоч казочку яку скажіть.

Дід

Колись у пас казки були,

Та всі вже мохом поросли,

Бо їх нема про що казати,

Що в казці є, те й тут видати.

[НА ПЕРЕДМІСТІ АЛЕКСАНДРІЇ ЖИВЕ СІМ’Я ГРЕЦЬКА...]

На передмісті Алексапдрії живо сім’я грецька (еллінська) в той час, коли нова віра взяла вже силу і, в свою чергу, стала тіснить і гнати тих людей, іцо держалися давнішої віри й кохалися в давній науці.

Теокріт, дуже вчений еллін, не християнин, кохається в давньому писанні, має цілу бібліотеку — збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.

Ясний день, по полудні. Син і