Стівен Кінг - Що впало, те пропало

очі його спрямовані на містера Нортона, який співає солов’єм про бозон Хіггса і Великий адронний колайдер ЦЕРН у Швейцарії, думки за цими очима все ж ближче до будинку. Він укотре прокручує в голові сценарій майбутньої ​​зустрічі вдень і нагадує собі, що наявність сценарію зовсім не означає, що Халлідей буде йому слідувати. Халлідей уже давно займається своєю справою, і велику частину цього часу, імовірно, грає із законом у кота-мишки. Піт ще всього-на-всього підліток, і забувати про це не можна в жодному разі. Він має поводитися надзвичайно обережно і враховувати свою недосвідченість. Він повинен думати перед тим, як щось говорити, щоразу.

Але найголовніше — він не повинен боятися.

Він скаже Халлідею: «Півхлібини краще, ніж зовсім нічого, але у світі потреби такі, що навіть шмат краще, ніж зовсім нічого. Я пропоную вам три дюжини шматків. Подумайте про це».

Він скаже Халлідею: «Я не буду нічиїм перепихоном до дня народження, і про це вам теж варто подумати».

Він скаже Халлідею: «Якщо гадаєте, що я блефую, нумо, перевірте мене. Але, якщо ви це зробите, ми обидва залишимося ні з чим».

Він думає: «Якщо я впораюся з хвилюванням, я ще можу зіскочити. А я впораюся. Обов’язково. У мене немає вибору».

Морріс Белламі паркується на краденій «Субару» за два квартали від Елітного гнидника й повертається пішки. Він затримується в дверях магазину секонд-хенду, перевірити, чи не видно поблизу МакФарланда, потім поспішає до злиденної будівлі й підіймається сходами на дев’ятий поверх. Обидва ліфти сьогодні не працюють, але тут це звичайна справа. Покидавши деякий одяг в одну із сумок «Тафф-Тот», він залишає цю паскудну кімнатку востаннє. Увесь шлях, поки він спускається на перший поверх, спина в нього горить вогнем, а шия взагалі не рухається, ніби перетворилася на прасувальну дошку. У руках він несе сумки, і кожна важить немов добру сотню фунтів[111]. Його все так само пригнічує очікування почути голос МакФарланда. Йому здається, що перевіряльник ось-ось покличе його, вийде з тіні й запитає, чому він не на роботі, куди зібрався й що це в нього в сумках. А потім скаже йому, що він повертається за ґрати: «Ви пропускаєте хід. Ви не отримуєте 200 доларів»[112]. Морріс розслабляється тільки тоді, коли Елітний гнидник остаточно зникає з поля зору.

Том проводить свою невелику компанію агентів із нерухомості по порожньому будинку Ай-Бі-Ем, описуючи його різні особливості й пропонуючи робити фотографії. Вони всі збуджені можливостями, які відкриваються перед ними. Наприкінці робочого дня відновлені хірургічним шляхом ноги та стегна болітимуть так, ніби їх шматують усі чорти з пекла, але поки терпіння ще залишається. Покинутий офісний і виробничий комплекс може стати однією з його найбільших угод. Життя нарешті повертається до нього обличчям.

Джером несподівано з’являється в офісі Ходжеса, чим викликає в Холлі подив і захоплення. Вона верещить від радості, коли бачить його, і потім від відчуття тривоги, коли він обхоплює її за талію і крутить кілька разів, як любить робити з молодшою ​​сестрою. Вони розмовляють годину або навіть більше, не можуть наговоритися після довгої розлуки, і вона розповідає йому, як розуміє справу Сауберса. Вона радіє, коли Джером серйозно сприймає її стурбованість через молескіновий записник, і радіє ще більше, коли дізнається, що він бачив «Мачо і ботан 2». Вони припиняють розмову про Піта Сауберса й довго обговорюють цей фільм, порівнюючи його з іншою фільмографією Джона Гілла. Після цього розмова переходить на різні комп’ютерні програми.

Ендрю Халлідей — єдиний, хто нічим не зайнятий. Перші видання більше не хвилюють його, як і молоді офіціанти в тісних чорних брюках. Масло і вода тепер для нього все одно, що вітер і повітря. Він спить безпробудним сном у калюжі застиглої крові, приваблюючи мух.

19

Одинадцята година. У місті вісімдесят градусів[113], і радіо повідомляє, що ртутний стовпчик підніметься до дев’яноста, перш ніж спека почне спадати. Ось воно, глобальне потепління, кажуть одне одному люди.

Морріс двічі проїжджає повз Залу відпочинку на Березовій вулиці і з задоволенням (хоч і не надто здивувавшись) зазначає, що він, як завжди, позбавлений будь-яких ознак життя, звичайна порожня цегляна коробка, яка смажиться на сонці. Ні поліції, ні машин охорони, навіть ворона полетіла туди, де прохолодніше. Він об’їжджає квартал і бачить, що перед його старим будинком стоїть маленький охайний «Форд Фокус». Містер або місіс Сауберс сьогодні рано з роботи. Дідько, а може, й обидва. Але Морріса це не стосується. Він їде назад до Залу, цього разу повертає, об’їжджає його і ставить машину на місці, яке вже починає називати своїм.

Він упевнений, що за ним ніхто не спостерігає, але все одно краще поквапитися. Він підносить сумки до зламаного вікна й кидає їх у підвал на підлогу. Вони падають із глухим лясканням, піднявши дві хмарки пилу. Він швидко озирається і, лежачи на животі, ногами вперед протискується у вікно.

Його накриває хвилею запаморочення, коли він робить перший ковток холодного спертого повітря. Він злегка погойдується й розставляє руки для рівноваги. «Це все через спеку, — думає він. — Ти був дуже зайнятий, щоб це помітити, але ти весь змокнув від поту. До того ж ти не снідав».

Обидва твердження вірні, але головне пояснення простіше й очевидніше: він вже не такий молодий, і з того часу, як він займався фізичною працею у фарбувальні, минули роки. Треба дати собі віддихатися. Посидіти на печі або на якійсь коробці з написом «КУХОННЕ ПРИЛАДДЯ», он їх тут скільки. Морріс сидить на одній із коробок і чекає, коли перестане калатати серце й пройде запаморочення. Потім розстібає сумку, дістає маленький автоматичний пістолет Енді, засовує його за пояс на спині й накриває зверху сорочкою. Він бере сто доларів з Ендіних грошей на непередбачені витрати, решту залишає на потім. Він повернеться сюди ввечері, може, навіть проведе тут ніч. Це в деякому сенсі залежить від пацана, який украв його записники, і від тих заходів, які Моррісу доведеться вжити, аби їх повернути.

«Щоб ти знав, членосмоче, я ладен на все, — думає він. — Геть на все».

Але зараз час іти. Коли був молодим, він би на раз підтягнувся й виліз крізь вікно, але не зараз. Морріс підтягує один з ящиків із кухонним приладдям — напрочуд важкий, напевно, усередині якісь старі поламані залізяки — і використовує його як сходинку. За п’ять хвилин він уже їде до «Рідкісних видань Ендрю Халлідея», де він поставить