Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

якщо справи в компанії підуть погано. Це все одно, що спекулювати на хворобі сусіда. Припустімо, у нього рак. Ви ставите на те, що його здоров’я значно погіршиться протягом півроку. Через три місяці з’явилися метастази? Чудово! Ви виграли двадцять відсотків… Ви, звичайно, подумали, що тут немає нічого спільного, адже мова про людину, а не про компанію. Тут ми й підходимо до головного! Відтоді як біржа перетворилася на казино і всі забули про її первісне призначення, само собою забулося й те, що за назвами компаній, на які хтось поставив, як під час гри на рулетці, ті чи інші суми, стоять люди. Люди з плоті і крові, вони в цих компаніях працюють і віддають їм частину свого життя. Справа в тому, що курс ваших акцій безпосередньо залежить від перспектив короткострокового прибутку. Щоб акції виросли в ціні, компанія кожен триместр публікує шикарні, чарівні результати. Адже будь-яка спільнота все одно як людина: її здоров’я знає спади і поліпшення, і це нормально. Будь-яка хвороба вимагає взяти тайм-аут, трохи здати позиції, полежати… І так само компанія потребує переорієнтації, зміни траєкторії розвитку, щоб потім знайти більш стійку рівновагу. Але і в тому, і в іншому разі від нас вимагається терпіння. Якщо ж як акціонер ви нехтуєте цією вимогою, компанія теж омине труднощі, почне брехати вам або ухвалить рішення, які за всяку ціну принесуть швидкий прибуток. Публікуючи інформацію про фальшиві вакансії або свідомо звертаючись до неплатоспроможних клієнтів, Марк Дункер усього-на-всього виконував умови гри за нечесними правилами. Вимога безперервного зростання акцій призвела до величезного тиску на всіх — від президента до службовців. Цей пресинг заважав працювати спокійно та продуктивно. Він призвів до необдуманих учинків, що не принесло користі ні компанії, ні співробітникам, ні суміжникам, які, ясна річ, переклали тягар тиску на своїх співробітників і своїх суміжників… Дійшло до того, що цілком життєздатні компанії змушені звільняти співробітників, щоб зберегти або збільшити рентабельність. Відтоді ця небезпека нависає над усіма нами та спонукає нас стати індивідуалістами, що псує стосунки між колегами. У результаті ми живемо в стані стресу. Робота перестала бути задоволенням. А я переконаний, що вона ним бути повинна.

У залі стояла мертва тиша. Ніщо навіть близько не нагадувало ті веселі підбадьорювання, що летіли з місць у «Спіч-майстер». Але я був абсолютно щирий, намагався донести до людей те, у що сам глибоко вірив. Я не претендував на істину в останній інстанції, просто говорив, що думаю, і це давало мені сили продовжувати.

— Світ ми сьогодні не переробимо, друзі мої. Хоча… Мені згадалися слова Ганді: «Ми самі мусимо стати тими змінами, яких хочемо домогтися від світу». І це правильно, тому що світ — не що інше, як усі ми. Сьогодні перед вами стоїть вибір. Звичайно, на долю планети цей вибір не вплине. Він вплине на кілька сотень людей, що працюють у «Дункер консалтинг», на тисячі наших пошукачів та, можливо не безпосередньо, на співробітників суміжних із нами компаній. Скромно, звичайно, але все-таки більше, ніж нічого. Простіше кажучи, цей вибір формулюється так: якщо ви хочете, щоб ваші акції швидко виросли в ціні до колишнього рівня і різко пішли вгору, я раджу вам переобрати того, хто сьогодні керує нашою фірмою. Якщо ви оберете мене, я не зможу вам цього обіцяти. Можливо навіть, що курс на якийсь час залишиться на дуже низькому рівні. Але зате я можу обіцяти зробити «Дункер консалтинг» гуманнішою компанією. Мені хочеться, щоб кожен був щасливим, прокидаючись уранці з перспективою робити те, що допоможе розкритися його таланту, щоб кожен був на своєму місці й на своїй посаді. Я хочу, щоб наші менеджери вважали своїм завданням створити умови для успішного розвитку всіх членів свого відділу і дбали про постійне зростання професіоналізму. Я переконаний, що за такого підходу кожен виявиться здатним на краще, і не заради того, щоб переслідувати зовнішні обставини, що їх нав’язали, а виключно через задоволення почуватися компетентним, оволодіти професією і, врешті-решт, перевершити самого себе. Розумієте, я переконаний, що потреба в розвитку закладена в генах усіх людей і завжди прагне того, щоб себе виявити. Зрозуміло, якщо їй не заважає насильство менеджерів, яке змушує чинити опір, щоб відстояти свою свободу. Мені хотілося б створити таку співдружність людей, де результати стануть плодами захопленого ставлення до роботи, а не наслідком пресингу, який руйнує і радість, і внутрішню рівновагу. Мені б також хотілося домогтися, щоб наші співробітники ставилися до суміжників, клієнтів і пошукачів із такою ж повагою, як до самих себе. Не бачу, чим це може зашкодити розвиткові фірми. Скоріше навпаки. Адже, якщо тягнути ковдру на себе і вести переговори з метою поставити когось на коліна, завжди ризикуєш, що тобі при нагідно відплатять тією ж монетою. Ми всі живемо у світі конкуренції, де кожен норовить зробити так, щоб противник програв. У результаті в програші мимоволі опиняються всі. Ні шляхом конфлікту, ні за допомогою сили нічого путнього не створити. Повага викликає повагу. Довіра спонукає того, кому її надано, стати гідним її. Я зобов’язуюсь зробити абсолютно прозорими всі методи й результати роботи фірми. Дезінформації буде покладено край. Якщо нас спіткають короткочасні невдачі, навіщо від вас це приховувати? Щоб ви не продали акції? Але для чого вам їх продавати, якщо ви самі брали участь в укладанні довгострокового проекту? Усім вам напевно траплялося схопити нежить або грип, який днів на вісім укладав вас у ліжко. Але хіба ви приховували хворобу від дружини чи чоловіка з остраху, що він або вона вас кинуть? Я хочу перевести нашу компанію на довгострокову перспективу розвитку. Тому що, бачте, це не солодкі мрії утопіста. Я переконаний, що компанія, яка базується на здорових цінностях, дуже швидко зіпнеться й почне приносити прибуток. Але цей прибуток не треба шукати з одержимістю наркомана, якому конче потрібна доза. Прибуток — природний результат здорового й гармонійного управління.

Мені раптом згадалися слова Ігоря:

Знаєш, людей не можна змінити, можна тільки показати їм шлях, а потім викликати гостре бажання йти цим шляхом.

— Вибір за вами. Зрештою, ви обираєте не президента, а той тип внутрішнього задоволення, яке хочете отримувати в кінцевому підсумку. В одному разі ви будете задоволені, що швидко збільшили заощадження і зможете поїхати у відпустку, купити соліднішу машину або відкласти гроші на спадок дітям. В іншому разі на вас чекає задоволення