Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 10.4

Ліки виявилися настільки ж мерзенними, як я собі і уявляла. Хіба що трішки кращими. Гіркі та в’язкі, ніби якась смола, що без води їх було не проковтнути. Після смачної вечері вони видавалися ще гіршими.

Проте, випивши їх, я доволі швидко провалилася в сон без сновидінь. Тож, напевно, це було на краще.

Не вистачало мені ще дивних романтичних снів за участі ректора! А в тому, що вони мали бути, після нашого поцілунку, я не сумнівалася.

Досить мені і дивних думок.

Ні, на щастя, вони не заважали мені вчитися. Я взагалі ніколи не жалілася на засвоєння нової інформації. З пам’яттю пощастило. От тільки концентрація останнім часом дещо зрадила. Та я вперто продовжувала вчитися, гортаючи сторінку за сторінкою, намагаючись встигнути якомога більше за ті імпровізовані вихідні, що мені подарував ректор. Тим паче, що тепер, з нормальним освітленням та гарячою водою, умови були більш ніж прийнятними.

Та я розуміла, що не зможу ховатися у цій кімнаті усе життя. Незабаром знову доведеться повернутися на лекції, і зіштовхнутися з усіма нюансами навчання. Включно з загрозою зустріти вбивцю Арієстель десь в коридорі. І дівчину, що залишила мені того листа з загрозами. 

Що радувало, то це те, що протриматися мені лишалося лише пару днів.  А там вже ми з ректором мали відправитися в місто, до його знайомого артефактора, аби позбутися цієї гидоти, що і досі висіла на моїй шиї.

Це, звісно, навряд змінить плани вбивці щодо мене, та принаймні дасть мені бодай якусь перевагу.

— Ти вже цілий день над тими книжками сидиш, — зауважив Роттус, поки я читала черговий розділ теорії магії, наминаючи вареники з картоплею та грибами. Готували їх тут зовсім як вдома: зі смаженою цибулею та сметаною. Ще й цілий горщик! Відірватися було просто неможливо!

— Ти ж знаєш, я маю багато наздогнати, якщо хочу нормально влаштуватися в цьому світі, — і вижити, звісно, — Я й без того гаю час, вимушено пропускаючи практику. То хоча б знання підтягну, — Проковтнувши черговий вареник, мовила я.

— Це, звісно, правда, — погодився дух, — Та ти взагалі бачила, яка зараз година? Якщо не будеш нормально спати та відпочивати, ще довго не відновишся, й зіграєш на користь вбивці!

Відверто кажучи, щодо часу я і гадки не мала, бо за останні прочитані п’ятдесят сторінок жодного разу не подивилася на годинник. Та, судячи з суцільної темряви за вікном, і бурмотіння Роттуса, зараз була глибока ніч.

— Гаразд, — зітхнула я, хоча насправді не відчувала втоми. Спати анітрохи не хотілося, — Я тільки дочитаю розділ і піду.

Роттус звів очі до стелі, й важко простогнав:

— Крига, за що мені таке покарання?..

— Ой, не драматизуй, тут лише п’ять сторіночок!

Чесне слово, ніби якась мамця!

— А ти не поводься, мов дитина, і мені не доведеться бути тобі мамцею, — зауважив Роттус, обіймаючи хвостом передні лапи.

За останній день він, здається, ще трохи підріс, й тепер займав увесь простір над шухлядою. Я гадки не мала, якими за розміром мали бути дорослі грифони, та сподівалася, що не занадто, інакше ця кімната швидко стане замалою для нас обох.

— Не думаю, що, враховуючи твій. стан, це станеться найближчим часом. Аби рости, мені, знаєш, треба десь брати магію. А її зараз ледве тобі вистачає.

— А потім?

— А потім твій ректор щось вигадає. Врешті, він обіцяв вирішити нашу проблему з несанкціонованою прив’язкою, тож, скоріш за все, незабаром ти отримаєш спеціальну печатку, котра підтвердить твій дозвіл на прив’язку духа, і мені більше не доведеться ховатися.

— І ти що, будеш відвідувати лекції разом зі мною?

В мене навіть брови вгору поповзли від здивування.

На мить я спробувала це собі уявити: повна аудиторія адептів, викладач, і… Роттус, що займає більшу половину лави, й пів лекції розповідає останньому, що він недостатньо компетентний, і взагалі, за його часів і освіта була ліпшою, і викладачі, і лави були набагато зручнішими, не те, що зараз, — і ледь не розреготалася.

— Це, до речі, правда, — не розгубився Роттус, — Про освіту. Я, щоправда, навчався ще коли ця академія була звичайною фортецею. Тоді освіта не була такою загальнодоступною. Хто вступав в армію, звісно, отримував усі необхідні знання, та туди ще треба було потрапити. Та й протриматися там міг не кожен. Вимоги були дуже високі, а дисципліна — суворою.

Та іншим, тобто не бойовим магам, було ще гірше: ану спробуй знайти майстра у своїй справі, котрий до того ж погодиться взяти тебе в учні! Дехто за це шалених грошей хотів, дехто дуже прискіпливо обирав собі учнів, а дехто взагалі не погоджувався навчати. І література такою доступною не була.

— І де ж це краще, ніж зараз? — пирхнула я, — Як на мене, то зараз, коли в усіх є можливість навчатися, навпаки стало краще. Усі мають однакові умови. Є в тебе гроші чи ні — то не має значення. Важливо лише те, чи прагнеш ти чогось навчитися.

— І кожен другий дурень вважає, що докладати зусиль необов’язково,  бо можна просто купити диплом, — не погодився Роттус, — Бо можливість, отримана задарма, не цінується так, як та, що вибита потом та кров’ю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍