Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

усвідомила, що вона є жінка посеред темної пущі, а

поруч неї є чоловік. Це надало неозорій ночі якусь подобу

інтимності.

— Звідки нам це відомо? — запитав він.

— Звідти, куди вони посилали ту протомолекулу, — відповіла

вона. — Всесвіт має деякі досить послідовні речі. Повсюди одні й

ті самі елементи. Вуглець є завжди вуглець. Азот — завжди азот.

Вони утворюють одні й ті самі зв’язки й можуть вибудовувати

одні й ті самі структури. Усі системи, що ми спостерігаємо, містять щонайменше одну планету, спроможну породжувати

органічних саморозмножуваних.

— Тобто істоти з ДНК?

— Або речі, що діють, мов ДНК. Вони навсібіч розсилали

мостобудівників, аби використовувати оті основні біологічні

реплікатори, хоч би яких ті набували форм. Вони можуть узяти

яку-небудь біо сферу й перетворити її на таку собі густо

розгалужену

фабрику.

Ймовірно,

саме

так

вони

й

поширювались. Націляючись на ті місця, які можна захопити й

перетворити на такі речі, що дозволять їм туди добутися. А ще

вони справді будували такі структури, що вистоювали б віки.

Схоже: вони далекоглядно планували свою колонізацію

галактики.

Вона відхилилася назад, поклавши руку на капот машини. Не

простягнувши її до нього, а так, щоб її пальці були там, де б він, у

тій пітьмі, міг випадково торкнутися їх. Віддалік, на північ від

них, подала голос, тонкий і цвіркотливий, якась маленька

тваринка.

— Воно жило собі тут мільярди років, — сказав Голден. — А ми

прийшли і вбили його, за допомогою рушниці та якихось

мінеральних спиртів.

— Ми захищалися, а вигляд це мало нездоровий. Але так. Воно

не сподівалося здибати когось настільки розвиненого чи

агресивного, як оце ми. Вони вибудували структури, що

пережили мільярди літ. Оте руйновище. Оце чудисько. Кільця.

Усе це.

— Іноді вони звучать, мов боги. Сердиті, злостиві — і все ж таки

божества.

— Та ні, — заперечила Елві. — Просто організми, яких ми не

розуміємо. Зі своїми обмеженнями. Вони спеціалізувалися для

власної системи, достоту як і ми для нашої. Тринадцять сотень

світів здаються великою кількістю, коли ви тільки один і мали, але ж це крапля в океані, як порівняти з тим, що поза межами, хоча б у нашій галактиці.

— Вони мали більше.

Елві тихо ахнула, мов перепитала.

— Так, мали більше, — повторив Голден. — Але щось на них

напало, й вони намагалися його зупинити. Спалювали цілі

сонячні системи. І чимало їх спалили. А тоді, коли це не

спрацювало, замкнулися у своїй мережі. Зробили собі щось мов

карантин — і все одно вимерли.

— А я цього не знала.

— Я бачив це. Начебто. Один мій знайомець ніби розслідує цю

справу.

— Хотіла б я порозмовляти з ним, — сказала Елві.

— Ну, він не такий люб’язний, як вам би того хотілося.

Вей ворухнулася уві сні. Елві позіхнула, хоча на сон її ще й не

хилило.

— І чого воно прокинулось? — запитав він, киваючи головою

на той інопланетянський труп. — Невже через нас? Відчуло

нашу присутність?

— Можливо, — погодилася вона. — А мо’, вони циклуються

туди-сюди, періодично. Ми ж тільки одне побачили. А їх може

виявитися багато, й вони ще намозолять нам очі. А мо’, їх лиш

декілька особин, і тоді вони будуть рідкістю. Можливо, тільки це

одненьке й проснулось. Замало даних поки що.

— Чи й так уже замало? І все-таки хотілося б знати, що воно

там, попереду, які події.

— А мені цього не хотілося б. У моїм житті було стільки

ліпшого, ніж я уявляла, що я навчилася радіти несподіванкам.

Коли я була на останньому курсі в Кано, мені уявлялося, що всю

свою кар’єру я присвячу есеям про європейське довкілля. А

натомість — ось це.

— Кано?

— І

дитинство,

й

частину

юності

я

пробула

в

Західноафриканській Зоні Спільних Інтересів. Північна Нігерія.

Повернулася туди, аби вступити в тамтешній університет.

— Справді?