Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

Статті

Про середні віки*

Ніколи історія світу не набуває такої важливості й значущості, ніколи не показує вона такої безлічі індивідуальних явищ, як у середні віки. Всі події світу, наближаючись до цих віків, після довгої нерухомості, плинуть з посиленою швидкістю, наче в безодню, наче в бунтівний вир, і, закружлявши в ньому, перемішавшись, переродившись, виходять свіжими хвилями. В них відбулося велике Преображення всього світу; вони становлять вузол, що зв’язує світ — древній з новим; їм можна призначити те ж саме місце в історії людства, яке займає в будові людського тіла серце, до котрого течуть і з котрого виходять усі жили. Як відбулося це всесвітнє перетворення? які втримались у ньому старі стихії? що додали нового? яким чином вони змішалися? що виникло від цього змішання? як утворилась велична, струнка споруда віків нових? Це такі питання, котрим рівні за важливістю навряд чи знайдуться в усій історії. Все, що ми маємо, чим користуємося, чим можемо похвалитися перед іншими віками, весь устрій та викінчена будова наших адміністративних частин, всі відносини різних станів між собою, самі навіть стани, наша релігія, наші права й привілеї, стосунки, звичаї, самі знання, що здійснили такий швидкий прогресивний поступ, — все це чи отримало початок і зародок, чи навіть розвинулося й утворилося у темні, закриті для нас середні віки. В них первинні стихії й фундамент усього нового; без глибокого й уважного дослідження їх не ясна, не задовільна, не повна нова історія; і слухачі її схожі на відвідувачів фабрики, котрі дивуються з швидкої обробки виробів, що відбувається майже на очах їхніх, але забувають зазирнути у темне підземелля, де заховані перші всемогутні колеса, що дають поштовх усьому: така історія подібна до статуї митця, який не вивчив анатомію людини.

Чого ж, попри всю важливість цих незвичайних віків, завжди якось неохоче ними займалися? Чого, наближаючись до них, завжди поспішали швидше проминути їх і відкараскатися від них, і мало хто, дуже мало хто, вражений величчю предмета, покладав на себе труд вирішити декотрі з наведених питань? Мені здається, це відбувалося тому, що середній історії призначали найнижче місце. Час її дії вважали надто варварським, надто неуцьким, і тому-то він і справді зробився для нас темним, — розкритий <не>вповні, оцінений не <по справедливості, представлений не> у геніальній величі. Неуцьким можна назвати хіба тільки один початок, але той неуцький час вже має в собі те, що повинно породити в нас найбільшу цікавість. Це процес злиття двох життів, древнього й нового світу, це різке протиріччя їхніх образів і властивостей, ці дряхлі, помираючі стихії старого світу, котрі тягнуться новим простором, наче ріки, що влилися у море, але довго ще не зливають своєї прісної води з солоними хвилями; це дикі, могутні стихії нового, що затято не допускають до себе чужого впливу, та врешті невільно приймають його; це старанність, з якою європейські дикуни кроять по-своєму римську просвіту; це уривки чи, краще сказати, клапті римських форм, законів, серед нових, ще не визначених, що не отримали ні образу, ні меж, ні порядку; сам цей хаос, у котрому бродять розкладені начала страшної величі нинішньої Європи й тисячолітньої сили її, — вони всі для нас цікавіші й більше викликають інтересу, ніж нерухомий час всесвітньої Римської імперії під правлінням її безсилих імператорів.

Друга причина, чому неохоче займалися історією середніх віків, це — позірна сухість, котру звикли зливати з поняттям про неї. На неї дивилися, як на купу подій несуголосних, різнорідних, як на юрмище роздроблених і безглуздих рухів, що не мають головної нитки, котра б з’єднувала їх в єдине ціле. Справді, її страшна, незвичайна складність з першого разу не може не видатися чимось хаосним, але вдивляйтеся уважніше й глибше, і ви знайдете і зв’язок, і мету, і напрям; я, одначе ж, не заперечую, що для самого вміння знайти все це треба бути обдарованим тим чуттям, котрим володіє небагато істориків. Цим небагатьом наданий завидний дар побачити й представити все в дивовижній ясності й стрункості. Після їх чарівного дотику подія оживлюється і набуває своєї сутності, своєї цікавості; без них вона довго постає всякому сухою і безглуздою. Все, що було і відбувалося, — все цікаве, якщо тільки про нього збереглися вірні літописи, виключаючи хіба цілковиту незворушність народів; скрізь є нитка, як у всякої тканини є основа, хоч вона іноді цілком буває заткана утоком[135], як у променистому камені є невидиме світло, котре він випромінює, будучи зверненим до сонця, — вона зникає тільки з втратою відомостей. Так і у первісних віках середньої історії крізь усю купу подій невидимою ниткою тягнеться поступове зростання папської влади і розвивається феодалізм. Здавалося, події відбувалися зовсім окремо і блиском своїм притьмарювали усамітненого, ще скромного Римського Первосвященика; діяв сильний государ чи його васал, і діяв особисто для себе, а тим часом неабиякі вигоди непомітно текли в Рим. І все, що тільки відбувалося, здавалося, зумисне відбувалося для Папи. Гільдебрандт[136] тільки відслонив завісу й показав владу, вже давно отриману папами.

Історія середніх віків менше за все може називатися нудною. Ніде немає такої строкатості, такої живої дії, таких різких протилежностей, такої дивної яскравості, як у ній: її можна порівняти з величезною спорудою, в фундаменті котрої влігся свіжий, міцний, як вічність, граніт, а товсті стіни виведені з різного, старого й нового матеріалу, так що на одній цеглині видно готфські руна[137], на іншій виблискує римська позолота; арабська різ<ь>ба, грецький карниз, готичне вікно — все зліпилося в ній і склало саму строкату башту. Але яскравість, можна сказати, тільки зовнішня ознака подій середніх віків; внутрішнім же їхнім достоїнством є колосальність гігантська, майже чудесна, відвага, властива одному тільки юнацькому віку, й оригінальність, що робить їх винятковими, не зустрічаючими собі подоби й повторення ні в древні, ні в нові часи.

Кинемо погляд на ті з подій, котрі мали сильний вплив. Головний сюжет середньої історії є — Папа. Він — могутній володар цих молодих віків, він рухає всіма силами їхніми і, як громовержець, одним помахом своїм править їхнею долею. Словом, уся середня історія є історія Папи. Його непереборне бажання владарювати, його постійні дії, пройняті проникливістю й мудрістю, наслідок старечого віку, його деспотизм і деспотизм незліченних легіонів його могутнього духовенства — ревних підданих духовного монарха, що наклали свої залізні окови на всі кутки світу, куди тільки проникло