Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Пан Борцеховський елегантно перехопив ініціативу, — Марко провів пальцями по бороді. — Розумний чорт... На звану вечерю потрібно з'явитися у гідному вигляді. Вимийтеся, поголіться, дістаньте кунтуші. Збір о шостій. Поїдемо, як на свято.

***

Пилип переплів косу, Гнат виголив голову навколо оселедця, Ярема підрівняв бороду та вуса. Северин, зітхнувши, також вирішив поголитися. Його вбога щетина не йшла в жодне порівняння з бородою Ярового, від цього було сумно, але принаймні шкіра звикла до леза і голитися доводилося частіше.

Надраїли клямри до блиску, вичистили чоботи, розгорнули кунтуші, що спочивали в саквах від самого Києва. Ярема вкотре виправ свого — досі не міг пробачити собі, що примудрився заблювати сакральний одяг. Під кунтушем Олефір мав світло-сірі шати, Яровий — криваво-червоні, а Чорнововк і Бойко були у чорному. Біля дверей кімнати чекав Вишняк у синьому жупані із золотою ниткою: при повному параді призначенець помітно помолодшав.

Надвечір у корчмі стало велелюдно й гамірно, проте розмови вщухли, щойно до зали вийшло п'ятеро характерників у чорних одностроях. Світло виблискувало на клямрах і гаптованому обрисі Мамая. Северин доклав неабияких зусиль, аби не розплистися в дурнуватій посмішці. Гнат спіймав зачарований погляд Мотрі та підморгнув їй, Мотря негайно зашарілася.

— Панове лицарі, — кивнув корчмар.

— Їдемо до пана Борцеховського, — повідомив Марко. Публіка нашорошила вуха та ловила кожнісіньке слово. — Сподіваюся, що до повернення наші кімнати ніхто не потурбує.

— Що ви, пане! Ніхто навіть і не наблизиться, як можна... Гарної дороги, шановні лицарі! Би саме до сутінок встигнете, — заторохтів корчмар.

Шаркань аж пританцьовував від надлишку сил. Йому ставало нудно, коли він залишався у стайні більше ніж на добу, тому на дорозі він спробував піти учвал.

— Ну-ну, годі, — Северин погладив жеребчика по холці. — Заспокойся.

Шаркань незадоволено заіржав. Офелія та Упир, що бігли поруч, кинули на невгамовного товариша здивовані погляди.

Дорогу до маєтку доглядали гарно, навіть затяжні жовтневі дощі не спотворили її стан. Коні бігли легко, не грузнучи в багнюці по самі бабки, а пейзажі навколо розкинулися приємні. Мабуть, — подумав Северин, — так і живе шляхта: мандрують від одного маєтку до іншого, гарними дорогами, у вишуканих одягах. Та насолоджуються життям.

— Чуєш, Малюче?

— Га?

— Не шкодуєш, що відмовився від шляхетського життя? Заради вовчої стежки?

— Не шкодую, — пробасив Ярема.

— Ти не барився з відповіддю.

— Я це питання чув разів з тисячу, якщо не більше. Мамуньо всі вуха продзижчала. Але татуньо хотів, аби я став характерником, і я також цього прагнув, — Ярема дістав пірнача та покрутив в руці. — Повір, шляхта має золоту обгортку, але всередині... Я радий, що вирвався. Не мій світ. Нам із братом пощастило: Яків за все золото Гетьманату не пішов би в Орден, а я, навпаки, як подумаю про всі ті оборудки, аліянси, угоди, підкупи... Діва Марія вберегла.

Ярема перехрестився.

— Батько, земля йому пухом, був сіроманцем, я став сіроманцем, хтось із діточок моїх буде сіроманцем, як Бог дасть. А брат шукає місця в Червоній раді. Знали би ви, яка там багнюка! Обгорнута файно, схована під блиском, набризкана парфумами, але справжнісінька багнюка. На вовчій стежці усе чесно: ти одразу в багні.

Угіддя магната оточувала декоративна огорожа, а дорога вгризалася у великі металеві ворота з гербом і гаслом Борцеховського. Біля воріт стояли двоє стрільців у темно-сірих мундирах. Вони вклонилися характерникам.

— Вітаємо у володіннях пана Борцеховського. Прошу запрошення.

Вишняк віддав лист магната. Охоронець швидко пробігся по ньому очима і кивнув товаришеві.

— Красно дякую. Пан Борцеховський очікує на ваше прибуття.

Другий охоронець розчахнув ворота і ватага заїхала на алею, облямовану молодими осокорами.

— За відомостями скарбничих, Олександр Борцеховський народився у незаможній селянській родині та самостійно збудував свій статок, — розповідав Марко дорогою. — Має кілька заводів і багато земель. Розумний, честолюбний, жорсткий. У шкандалях не помічався. Кілька років тому придбав шляхетний статус.

— Парвеню, — пробурмотів Ярема, розглядаючись. — Тепер кожен дідич купує собі герба...

— А ти, виявляється, сноб, брате, — уїдливо відзначив Вишняк, обернувшись до шляхтича. — Не чекав від тебе такої фанаберії! Але ж хтось із твоїх предків теж колись був першим свого гербу — перед тим, як заснувати довгу та славетну династію, чи не так?

Яровий почервонів і замовк.

Захід сонця розмалював стіни у червоне. Маєток вибудували недавно: усі дерева мали не більше кількох років, а плющ іще не встиг вибратися на стінку невеличкого палацу, вибудуваного в стилі класицизму. Алея вивела вершників до подвір'я з моріжком, навколо котрого дорога заверталася в коло. Неподалік стояла альтанка, а поруч неї — лабіринт із живих чагарників. За палацом темнів ліс.

— Розмовлятиму я. Відповідайте лише на прямі звернення і будьте уважними, — наказав Вишняк, не спиняючи коня. — Якщо хазяїн не їстиме, ми відмовимося від вечері. Якщо хазяїн не питиме, ми не торкнемося келихів. Якщо хазяїн приготував пастку, то ми будемо напоготові.

— Отже, чекати найгіршого, — підсумував Пилип.

— Завжди чекати найгіршого.

Біля східців стояло шестеро прислужників: усі одягнені на сучасний європейський манер, у сірих костюмах з білими рукавичками. Кожен підійшов до вершника та завмер, а шостий, найстарший, схилився у глибокому поклоні.

— Радий вітати лицарів Сірого Ордену в Яструбиному маєтку, — мовив урочисто мажордом. — Пан Борцеховський очікує всередині. Дозвольте камердинерам попіклуватися про ваших скакунів.

Северин пригадав «Діамантовий палац», зліз із Шарканя та передав віжки лакею.

— Прошу панів за мною.

Усередині було красиво, просторо і дорого, дуже дорого. Величезні кришталеві світочі, сірий мармур, картини полювання у золочених рамах, м'які килими, розписана стеля... Яструбиний маєток був значно багатший за «Діамантовий палац».

— Панове, прошу чекати. Я сповіщу пана Борцеховського про ваше прибуття.

Мажордом низько вклонився та піднявся сходами.

— Ростокупило твою матир! — мовив