Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

пристрасно Гнат. — Здуріти можна! Звідкіля у нього така прірва золота? Він ним сере?

— Брате Енею.

— Та я халамидником почуваюся!

— Стеж за словами.

Ярема тихо бурмотів під носа. З виразу його обличчя було видно, що Борцеховський уже не подобається шляхтичу.

— Вітаю шановне панство, — пролунало від сходів. — Як чудово, що ви прийняли моє запрошення. Почувайтеся, як удома!

Олександр Борцеховський спустився до характерників, а мажордом тінню плив за ним.

Магнат був показним чоловіком років за сорок, убраним у вишуканий чорний костюм із краваткою-метеликом. Чорне волосся зачесане назад, на скронях поблискує сивина. Щоки ідеально виголені. Тонкі брови, гострі вилиці, глибоко посаджені темні очі, схожі на темні дзеркала.

Брат Кремінь мав рацію: цього чоловіка варто остерігатися.

— Ви, наскільки розумію, керманич загону? — спитав магнат, тепло посміхаючись.

— Так. Марко Вишняк, — характерник вклонився.

— Маю честь, — вони обмінялися потисками рук.

Борцеховський підійшов до кожного з ватаги та привітався особисто. Від нього розпливався солодкавий запах парфумів.

— Такі юні! А вже з трьома клямрами. Перший рік?

— Так.

Северин назвався і потис руку, прохолодну й тверду, із довгими вузькими пальцями. На вказівному був перстень, схожий на перстень осавули, лишень із сапфіром замість печатки з вовком.

Погляд магната зупинився на кунтуші Яреми.

— О, пане шляхтичу, — Олександр кивнув на вишитого герба. — Це рідко трапляється серед лицарів Ордену... Нагадайте, як зветься ваш герб? Я дуже погано обізнаний у геральдиці, вибачте моє невігластво.

— Равич, — відповів Ярема.

— Равич, кажете... Так-так, пригадую... Ярові. Тернопіль? Чернівці?

— Чортків.

Борцеховський кивнув і повернувся до Марка.

— Виховуєте молоде покоління?

— Щось на кшталт. Маємо до вас розмову, пане Борцеховський.

— Я не тішив себе думкою, що це візит ввічливості, — посміхнувся магнат. — Лицарі Ордену ніколи не з'являються просто так. Але, якщо ваша розмова не дуже термінова, я пропоную поїсти, а після вечері про все спокійно поговорити. Як вам така думка, шановний лицарю?

— Чудово, — кивнув Марко.

— Тоді прошу до бенкетної зали.

Мажордом розчахнув важкі дубові двері з вигадливим різьбленням.

Зал м'яко освітлювався безліччю свічок. Біля стін завмерло десятеро служок в сірих костюмах і білих рукавичках. Двоє з них, судячи з начиння в руках, відповідали суто за свічки.

— Все ніяк не зберуся з електрифікацією. Сучасно та ефективно, але не можу змусити себе відмовитися від свічок під час вечері, — мовив Борцеховський і додав з посмішкою: — Мабуть, старію.

Довгий стіл було щільно заставлено різноманітними наїдками, вигляд яких нагадав Северину застілля Ґаада.

— Прошу, панове.

Вони розсілися та скосили очі на Ярему, бо ще з Києва знали, що за шляхтичем можна все повторювати без ризику сісти в калюжу хитрих правил шляхетського застілля. Той розклав велику білу серветку на колінах, і решта наслідувала його приклад.

— Не судіть суворо, панове, кухарі не мали достатньо часу на щось вишукане, тому вечеря доволі скромна... Але, сподіваюся, вам сподобається, — магнат двічі ляснув у долоні. — На цьому замовкаю! Спочатку їжа, а всі розмови опісля.

Лакеї піднесли кожному піали з водою та цитриною. Северин зиркнув на Ярему: той протер долоні фруктовою долькою, змочив у піалі руки, після чого витер їх насухо поданою серветкою. Чорнововк повторив нехитрий ритуал, його прислужник зник і миттю повернувся, тихо прошелестівши:

— Чого пан бажає?

Северин кинув на лакея погляд. Той був на кілька років старший за нього — бездоганно виголений, волосся прилизане.

— Почну з отого салату...

— Чудовий вибір, пане, — лакей вправно підхопив таріль та поклав на неї невідомий Северину наїдок.

Чорнововк зніяковів: не звик, аби хтось робив за нього такі прості речі. Гнат і Пилип зі схожими виразами облич спостерігали, як їм накладають їжу. Вишняк був незворушним, як скеля. Магнат потер руки і замовив собі всього потроху.

— Чого пан бажає пити?

— А що мається? — спитав Северин.

— Вино біле та червоне, коньяк, горілка. Якщо нічого з переліку не влаштовує, я принесу потрібний напій.

— Можна просто води?

— Так, пане. Вода стоїть у склянці біля фужера, як тільки потребуватимете ще, дайте мені знак.

Северин примудрився не помітити склянку просто у себе під носом, від чого почервонів.

Магнат підняв тост за Сірий Орден. Характерники скосили очі на Марка — той також підняв келих і всі випили.

Борцеховський взявся за вечерю, а ватага, після нового обміну поглядами з Вишняком, не відставала. Усередині салат виявився із якоюсь морською потворою, чию назву Северин не знав. Соус був кислуватий і загалом страва не сподобалася йому. Але Чорнововк стоїчно продовжував жувати, тужливо роздумуючи, чого не можна поїсти людської їжі без перетворювання вечері на бундючну церемонію.

Від нової порції салату Северин відмовився, натомість попросив хліба та сиру, та харчувався ними, допоки аперитив не змінили на головні страви.

Вони були значно смачніші: принесли картоплю, засмажену продовгуватими скибочками зі спеціями, яйця, приготовані невідомим Северину методом, запечену з яблуками качку, різноманітну вудженину, млинці з бринзою та червоною ікрою, плов із м'ясом раків, пироги з куріпками — Северину хотілося спробувати все.

Чорнововк з іншими братами поглядав на Марка, але той спокійно їв, запиваючи вечерю дрібними ковтками білого вина, і вони повністю віддали належне творам маєткових кухарів. Проте Северин лишався на сторожі. Йому було незатишно у чужому залі, серед цих численних служників та мертвої тиші, яку порушували тільки дзенькіт приборів об посуд та шелестіння лакеїв. Навіть Гнат їв без звичного плямкання. Як можна так вечеряти щодня і не збожеволіти?

Першим заговорив Марко.

— Чудова вечеря, пане господарю. Все навдивовижу смачно.

— О, не варто, — Борцеховський примружився у ввічливій посмішці та вицмулив трохи червоного. — Чим