Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— А як Лілі тут опинилася? - цікавість взяла верх.

— Мене сюди заманили так само, як і бабусю. А ти? - ну може й складеться діалог.

— Біологічна мати Маргарет крадійка сил, тож вона змогла здолати мене і поки я була без свідомості, вони мене закинули сюди. Маргарет була прийомною дитиною в нашій сім'ї і трохи старшою за мене. - дві пари очей ошалешено дивилися на мене. 

— Сподіваюся вона згниє у забутті. Кляте стерво! - вона мені подобається.

— І я на це сподіваюся, тож з моїми силами, сподіваюся все ж зможемо повернутися назад.

       Згодом я дізналася, що реліквія у мого нареченого і трохи полегшено видихнула, бо це справді було важливо для мене.

       Ми два з гаком місяці працювали над тим, щоб вибратися звідси. Знання пані Меланії та Лілі дуже допомогли. І застосувавши свій зв'язок з мертвими я змогла передавати Едвіну дані, що потім треба було б розшифрувати. За допомогою інших сил я могла спостерігати за ним і бути поряд, тому мої страждання були трохи полегшені. Я бачила його, і він відчував мою присутність. Наш зв'язок був особливим. Безперечно...

       І ось той самий день настав. Я відчула його поряд... У цьому будинку. Я бачила, що йому стало погано і він схоже заснув, тому я з'явилася у його сні, щоб розбудити його. Залишатися йому було небезпечно. 

       Я знала, коли вони пішли і тоді повернувшись у тіло повідомила все Меланії та Лілі. 

       За весь період часу тут, бабуся Едвіна розказала дуже цікаву історію пов'язану з реліквією. Отже, коли сама жінка зникла перший раз у двадцять п'ять років, то її чоловік теж не сидів склавши руки. Тоді, як виявилося, бабуся Маргарет хотіла заволодіти чоловіком жінки і для цього підлаштувала все так ніби це Меланія покинула його та пішла лишивши реліквію чоловіку. Він не повірив у все це і коли він проходив повз бар'єр за межею якого тримали його дружину, то реліквія у його руках засвітилася і бар'єр зруйнувався. 

       Реліквія мала силу повертати все на свої місця. Особливо, коли це стосувалося кохання. 

       Ми готувалися до наступного дня. Лілі повідомила про вартових, які чатують з іншого боку бар'єру. Та мої сили були ще при мені і я змогла побачити, як чоловіки вполювали вартових і знищили їх. А я добряче понервувала, коли як виявилося Едвін став наживкою для вартових, щоб виманити їх. Серце ледь не розірвалося. 

       Мить і бачу, як вони заходять до будинку та прямують до кімнати Меланії. Серце починає вистрибувати з грудей. Ще ніколи так не хвилювалася, як зараз. Перша зустріч після довгих місяців розлуки. Руки починають тремтіти.

       Ми втрьох стоїмо та дивимося, як бар'єр пронизує золоте сяйво і він зникає. Прохід відкрито... Ми може мо виходити. А я заклякла на одному місці і не можу рухатись. Маланія підштовхує мене вперед і я починаю повільно рухатись. Лілі йде поруч і тримає мене за руку. 

       Перше, що бачу, коли перетинаю портал зі світла- це очі... карі очі Едвіна. Кілька секунд навіть не дихаю. Очам не вірю, що він справді переді мною. А тоді замахуюсь і легко вдаряю його в плече. Він трохи кривиться, а в мене сльози на очах з'явилися.

— Казала тобі не ризикувати. У мене ледь серце не зупинилося, коли він майже зачепив тебе. Я би не витримала без тебе. - реву, кричу на нього. Я так злякалася в той момент, що думала помру там. Він кілька секунд ошалешено дивився на мене, а тоді згріб мене в обійми і занурився носом в моє волосся.

— Квітонько моя! Я би не зміг без тебе. Інакше не міг вчинити. Вибач. Найбільше боявся тебе не побачити. Очам своїм не вірю, що ти справді стоїш тут. Все наче сон. - я відстороняюся від нього і кілька секунд вдивляюся в його очі. Він знов плаче, але тепер від щастя.

— Тоді ось тобі доказ того, що я справжня. - стаю на носочки і тягнуся до нього, щоб поцілувати. Він перехоплює ініціативу і втискає мене в себе. Запускає одну руку у моє волосся і поцілунок стає жадібним і пристрасним. Як же це приємно знов відчути його на смак, знов бути поряд з ним, знов відчувати його. Мені цього не вистачало. 

       Усі навколо не мали значення. Ми просто стояли і цілувалися доки Лілі не пролетіла повз нас до вікна і не закричала.

— Це перший сніг? - Едві відірвався від поцілунку і нахилився до мого вуха і прошепотів.

— Я так скучив, що готовий тиждень не випускати тебе зі спальні. - А потім міцно обійняв мене на кілька секунд і відсторонився. Він одягнув на мене реліквію і ще раз ніжно і майже невагомо поцілував мене. Від цього мої ноги підкосилися і він притримав мене, щоб я не впала.

       І звісно він не помітив одразу, що позаду мене стояла його бабуся. А тепер він був щасливий удвічі, або утричі. За смачним обідом ми говорили про все, що трапилося за ці, як виявилося два з половиною місяці.

       Лілі потоваришувала з Едвіном. Раніше у них не було можливості познайомитись. А тепер випадкова зустріч внесла свої корективи. 

       Доля дивна штука. Вона дає нам випробування, влаштовує перешкоди, але зводить нас з потрібними людьми. Треба лише мати сміливість прожити кожен момент і тоді винагорода незабариться. І повірте люди, яких вам посилає доля на все життя того варті. 

       Все здавалося б закінчилося, але... Все занадто добре виглядало. Чи був кінець справжнім? Чи все ж це був лише сон? Можливо він справді врятував мене... Тонка грань між сном і реальністю втрачається, коли нам є кого втрачати. Важливо вміти розрізняти сон та реальність інакше вас затягне в інший вимір, де ви остаточно загубитесь.