Анна Ліє Кейн - Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн

11. Нові традиції

- Мені треба до вежі з годинником, - сказала, гладячи Коррадо по голові. Арне зупинився поряд зі мною і спостерігав за тим, що відбувається.

- Вам краще повернутися до палацу, - наполягав Білий Кат. – Ви змогли відвернути увагу людей, але вони все ще на взводі, а ви без охорони.

- Мене чекають біля майстерні Бердтолдо, - голос був рівним і вимогливим. Асгейр мав рацію: з кожним днем ​​я почувала себе все впевненіше. Підняла голову, придивившись до світло-блакитних очей: — Адже ви теж кудись поспішали, світлий лорде. А мені не хотілося б залишатися віч-на-віч із дамами Хаген.

Принц підібгав губи та відвернувся. Кілька секунд мовчав, роздумуючи.

- Мій принце, - несподівано звернувся до Ката бард. - Біля вежі з годинником на герцогиню чекає довірена особа. Якщо ви збиралися перевірити людей у ​​казармах, то, можливо, могли б супроводити Резеду-Сандру до вежі?

Асгейр пропалив барда невдоволеним поглядом, від якого він відразу схилив голову, але від мене не сховалося, що обличчя співця залишалося таким же спокійним, без жодного натяку на страх. Арне ніби давно знав маршала і не боявся, що тому спадає на думку без приводу рубати голови. Так і сталося. Третій принц знову глянув на мене.

- Я простежу за тим, як ви доїдете до вежі, а ви пообіцяєте дочекатися мене там, Резеда-Сандро.

Це точно не було питанням, але блакитні очі дивилися на мене в очікуванні. Повертатися до палацу до прибуття туди принців я все одно не збиралася, тому слухняно кивнула. Цим жестом Асгейр залишився задоволений...

...Фредо та Бертолдо одночасно вклонилися принцові. Він лише окинув їх поглядом, кивнув мені та разом із братом і воїнами попрямував у бік казарм.

- Ходімо, любий, - я потягла за собою пасинка, який невластиво для себе задивився в спини чоловіків, що віддалялися.

Написати листа з розпорядженнями для Назаріо довелося прямо звідси й відправити його до палацу. Людям потрібне свято. Подібне доведеться зробити ще й для мешканців інших міст. Вдатися до такого невеличкого обману все ж таки буде дешевше, ніж розгрібати наслідки реальних бунтів.

Бертолдо запевнив, що він має якусь новинку для того, щоб здивувати людей. Поки Арне та Альба доглядали спадкоємця герцога, у мене з'явився час поговорити з Бертолдо. Він показав мені те, над чим працював, детальніше розписав схему зрошувальних споруд для полів. Кілька годин ми сиділи над паперами, поки в мене не розболілася голова.

- Ваша Світлість, - скрушно похитав головою чоловік. - Посидьте тут, я принесу вам води. Ви ще така молода, варто берегти себе.

Винахідник вийшов, а я піднялася зі стільця і ​​підійшла до вікна, зробивши глибокий вдих. Раптом в око потрапив яскравий відблиск. Спочатку рефлекторно зморщилася, а потім опустила очі, намагаючись зрозуміти, що мене засліпило. Ніякої дзеркальної поверхні не помітила, можливо, це було щось в руках одного з чоловіків, що проходили повз вежу. Тут були і працівники, і мешканці, і вартові. Але моя увага раптово сконцентрувалася на одній деталі, якої не повинно було бути на подвір'ї.

Зірвалася з місця і побігла на двір навіть перш ніж змогла нормально все обміркувати, але тієї миті здалося, що видіння зникне, як ранішній туман під сонячним промінням.

- Ваша Світлість! - полетів услід здвоєний крик Фредо та Альби. Чоловік кинувся за мною.

Я зупинилася біля стіни. Озирнулася на вежу, перевіряючи, чи правильно я стою, потім зрушила трохи ліворуч і, нарешті, побачила. Подалася вперед, витягла перед собою руки. Пальці торкнулися холодного каміння.

- Діл всемогутній, - охнув Фредо, підходячи до мене.

Я прочинила вхід у таємний мурашник, який пронизував весь Вомон-ле-Тіссен, і задумливо закусила губу, дивлячись у темряву. Почувши слова лісничого, пирхнула:

- Нам відтепер більше підходить згадувати шиха. Тим більше у таких випадках.

Я озирнулася і виразно подивилася собі за спину. Фредо підібгав губи, склавши два плюс два:

- Саме звідси підстрелили Білого Ката. Але, леді Сандро, - чоловік понизив голос до шепоту: - На картах не значиться цей хід, адже ми все перевіряли.

- Так і є, - я знову звернула погляд у темряву отвору. Сумнівів у словах Коррадо в мене тепер не було. А ще не було виходу: доведеться все розповісти Асгейру, віддати йому карту і покаятися в тому, що хтось намагався пробратися до нього. Той, хто ховався в стінах, зараз лякав мене набагато більше за мілаїрських принців. Обернувшись до Фредо, я пояснила: - У мене і Назаріо не повні карти, але була ще одна... І вона знаходиться в руках того, кого чув Коррадо.

Перед очима постала картина тіні, що метнулася від дверей, які вели в покої вмираючого Асгейра. По спині пройшла крижана хвиля від усвідомлення того, що з таємного коридору того дня я могла більше і не вийти. На слабких ногах я обернулася в бік вежі.

- Виставити охорону біля цього ходу. Завтра їх усі обшукають мілаїрські воїни.

- Ви впевнені?

- Так, - відповідь вийшла слабкою і пригніченою, але я змусила себе підняти підборіддя вище і повернутися до стривоженого Бертолдо. Тепер варто було чекати на повернення маршала.

Коли мілаїрці повернулися назад, Болдр затримався у вежі з годинником, він уважно оглядав прилади, які майстрував ольдовійський винахідник, зазирнув у креслення. Мені здалося, що йому сподобалося побачене, другий принц вперше виглядав не карикатурно, а справді зацікавленим. На думку навіть спала ідея, що з таким чоловіком можна було б нормально спілкуватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍