Мартіна Зоріна - Неможливий романс , Мартіна Зоріна

Розділ 37

 /Ярослав/

Коли повірив у смерть надії, залишається тільки вірити...

 

Що може бути гірше нерозділеного кохання? Страждань через неможливість обійняти кохану жінку, знаючи, що вона чужа дружина? Чи може бути гірше?

Я думав, що болючіше вже не буде, що моя рана настільки глибока, як кратер вулкана та більшою їй вже не стати. Але, я помилявся. Одна людина може змінити твоє життя всього за мить, перевернувши все з ніг на голову. І твоє життя стане в сто разів гірше. Та настільки, що сама смерть тобі здасться порятунком.

Чи було боляче? Страшно? Прикро? Ненавидів я її після цього? Я і сам не знаю. В середині горіло бажання відшукати її, схопити за плечі та поглянути в ці брехливі карі очі, які мене зачарували.

 Подумки вилаявшись, я зробив ковток з пляшки та відклав книгу у бік

— Якщо ти хотіла попрощатися, то вибрала найгірший спосіб... — озвучив свої думки, хоча їх не було кому слухати.

Піднісши пляшку до губ, я знову влив в себе алкоголю, готуючись до другого раунду. Весь день і пів ночі, я читав книгу. Не міг відкинути її ні на секунду. Імена героїв, міста і багато деталей були змінені, але я добре розумів про кого цей роман. З кожною новою сторінкою моє серце стискалося ще сильніше, а думки остаточно заплуталися.

Все, що я знав про наші відносини, все про що я думав і у що вірив — було не тим, чим здавалося на перший погляд. Байдужість Челсі, її спокій і здавалося б образа за зруйновану дружбу насправді були лише добре зіграною виставою. Вона приховувала свої справжні почуття, боячись дати мені примарну надію на спільне майбутнє. І я, як дурень, їй повірив. Я злився, коли бачив її відчужений погляд, приймаючи його за огиду. Я образився, коли вона пішла, вважаючи, що її втеча — бажання позбутися від нав’язливого залицяльника. А виявилося, що вона теж страждала.

Її гра, безсумнівно, була бездоганною. Вона завжди трималася молодцем, була ввічлива, чемна і спокійна. Я навіть заздрив її витримці. І що в результаті? Челсі просто-напросто обдурила мене, бажаючи вчинити правильно і чесно.

Навіщо? Кому від цього стало легше? Мені? Їй? Навіть Макаров не стане щасливішим від того, що його дружина, будучи закоханою в іншого, живе з ним через жалість і почуття обов’язку.

Я не розумів за що вона так вчинила з нашими почуттями. Чому, не побажала дати «нам» шанс? Невже не вірила в мою щирість?

— Чому, ти втекла? — запитувати порожнечу було легко, але її мовчання гнітило, як і скритність самої Челсі.

У цю ніч я не спав. Читав і знову переживав все те, що сталося з нами з найпершого дня знайомства до мого зізнання.

 — Ідіот! — як я міг не помітити її страждань і сумних поглядів крадькома.

До закінчення книги, я вже встиг допити пляшку бурбона і остаточно переконатися в тому, що я цілковитий кретин. Закоханий ідіот, котрий не бачить далі свого носа.

Перегорнувши останню сторінку, я помітив невеличкий напис Він був виведений красивим, рівним почерком, чорним чорнилом на блідо-білому папері.

Твої руки немов демони спокуси, грають, заманюють і тягнуть за собою.

А тіло шепоче: «безпечно» — піддатися спокусі, й горіти з тобою!

Збожеволіти лише на мить, мені пропонує твоя грішна душа.

Та ми знаємо, що це «падіння» — нас зламає і спалить дотла.

 

 — Спалить дотла... — прошепотів, закриваючи книгу, а потім і обличчя руками.

Протяжний стогін, що вирвався з мого горла був більше схожий на гарчання. Я підірвався з ліжка і попрямував в кухню. Нишпорячи по тумбах, я відшукав свій телефон. Не дивлячись на пропущені виклики та кількість не прочитаних смс, я відшукав номер брата в контактах, і відразу ж його набрав. Брат відповів не відразу. І його сонний голос твердив, що він був дуже незадоволений таким пізнім дзвінком.

 — Слухаю, — прохрипів він в трубку.

— Даня, мені потрібна твоя допомога. Зараз же, — відразу перейшов до справи, не бажаючи витрачати дорогоцінні хвилини.

За кілька днів Челсі відлітає до Америки, і у мене є всього один день, щоб спробувати її зупинити.

— О п’ятій ранку? Яр, ти остаточно здурів?

— Данило, я б не став дзвонити через дрібниці, — мені не хотілося обговорювати все телефоном, але якщо доведеться переконувати брата приїхати, то так тому і бути.

— Ну, гаразд, — з неохотою відповів Дан, — Куди їхати й що треба робити?

— В офіс. Мені потрібні документи по проєкту фітнес-центрів Кулеби, і ще дещо. Та я вже детальніше поясню, як приїдеш, добре? — мій запалений мозок придумав найбільшу дурість, але варто було спробувати.

— Добре, раз треба. Скоро буду, — я з полегшенням видихнув, ледь брат скинув виклик.

Гарячково міркуючи, я озирнувся по сторонах і попрямував у ванну. Прийнявши крижаний освіжаючий душ, я привів себе в презентабельний вигляд і кулею вилетів з квартири.

Всю дорогу до офісу, я обмірковував свій план. Сказати, що він був так собі, то нічого не сказати. Але, це була, здається, моя єдина надія. Я до кінця не знав, як саме буду переконувати Челсі залишитися, але я повинен був спробувати. Мені була життєво необхідна ще одна зустріч з нею. Наодинці, далеко від усіх.

Я гнав немов очманілий, не дивлячись на правила дорожнього руху і ледь не підрізав пару-трійку машин. Водії мені сигналили, а деякі навіть лаялися, відкривши вікно та показуючи мені непристойні жести. Але, мені було плювати. Я поспішав на зустріч з долею.

Опинившись в офісі, піднявся на ліфті до свого кабінету і став чекати Данила. На мій подив, братик швидко приїхав, хоч і виглядав так собі. Його похмурий погляд твердив про те, що мені доведеться не раз розплатитися за його допомогу.

— Ось, тримай, — Даня кинув папку на стіл і сів у шкіряне крісло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍