Ернст Юнгер - Вогонь і кров

те, як Тобі живеться в другій роті. А ще я завжди залюбки слухаю те, що люди розповідають про загальне ставлення та особисті стосунки; з цього багато чому можна навчитися.

Твій Ернст

21.II.1917.

Мій любий Ернсте!

Я отримав Твій лист за 17-те число тільки сьогодні. Те, що я в тій самій роті, в якій був Ти, я пояснюю тим, що юнкери X корпусу завжди були у 4-й. Капітана Шпіґеля та фельдфебеля Харніша, мабуть, давно вже немає в Дьоберітці. Нашого капітана звати фон Плессен, а його зброєносця — Декер. Крім того, ми живемо не у 5-й казармі, а у 18-й на виході зі старого табору, поблизу вокзалу. Те, що в Сіссоні було не дуже приємно, я можу собі уявити, оскільки бачу тут офіцерів, які вправляються із кулеметами із відмороженими пальцями у 10-градусний мороз. У полку Тобі точно буде значно краще з погляду постачання. Сподіваюся, із нашим 73-м не трапиться нічого неприємного. Сього

Коли я прощався із фон Оппеном ще в штабі полку, він сказав: «А Юнґер цілком міг би стати сержантом». Я почув це вже виходячи. Він сидів разом із Бьокельманном та Вайхе й дивився записи авіації. Обидва останні дні, які я провів на позиціях, один раз за проханням Бойє та один раз добровільно я викликався до передового окопу та добре його оглянув. Там згори, мабуть, лежало багато мерців, адже я постійно бачив чиїсь чоботи на засохлих ногах, що стирчали з землі.

Також я дізнався, що двоюрідний брат лейтенанта Кіуса, штандарт-юнкер сержант Гайде, досить важко поранений уламком міни, що розірвалася біля нього. Ти мав би пам’ятати його ще з офіцерської їдальні. Це був маленький, круглий хлопчина із чорним волоссям та крючкуватим носом. До речі, Добропольський зараз теж тут у Д. Ти запитував ще у своєму листі, як там було в Рейбурзі. Мені зовсім не сподобалося, насправді це була ніяка не відпустка. Коли після поїздки, яка тривала півдня й цілу ніч, через Сан-Квентін, Лілль, Гербедіталь, Кельн, ми прибули до Ганновера (майже половину часу в дорозі я провів у вагоні-ресторані), єдине, на що ми спромоглися, це вибити дозвіл перебути тут до повернення Дьоберітц. Я залишився ночувати у Райнхофі. Це було справжнє щастя: знову помитися та роздавити останні п’ять вошей, яких я знайшов. Потім я приємно прогулявся містом, вирішив свої справи та ввечері повернувся до своєї кімнати, запалив електричне світло, покурив, читав, поки не почало хилити на сон, такий глибокий, що мені наснилася дошка на сходах у штольню, де я провів якось 10 коротких днів. До речі, Ти не отримав моїх листів із траншей? Я надсилав кілька, а також поштові картки. — Курси тут трива мають тривати чотири місяці; потім, сподіваюся, ми знову побачимося.

Люди, яких я зустрів тут, переважно дуже хороші. Вони жахливо лаються, але це аби тільки виговоритися. Наша служба не була легкою, мені особисто вона жахливо обридла, і часто, повертаючись із нічних чергувань, я почувався як мертвий. Ще дещо Знову тягати міни я би не хотів навіть за тисячу марок. Але менше з тим. Я хотів сказати Тобі ще дещо: якщо в Тебе буде зайва випічка, солодощі або взагалі щось їстівне, заради Бога, за найпершої нагоди надішли це мені на мою теперішню адресу, щоб я зовсім не помер із голоду. Тільки не забудь про це. Також, якщо зможеш щось купити у їдальні, напиши мені, будь ласка, а я тоді вишлю гроші. Тут із цим геть погано; огидні продукти, варення з гнилих ягід та ковбаса зі старого борошна з якимись прожилками поїдають тут жадібно, коли їх взагалі отримують.

Найкращі вітання

Твій брат Фріц!

24.II.17.

Любі батьки!

Останнім часом я знову тут, у полку. Дорогою я зупинявся ночувати в Сан-Квентіні, де мав задоволення добре повечеряти в місцевому закладі, де працюють ганноверці.

Моя торба була вже в місці розташуванні роти. Наступного вечора я вирушив до наших позицій, це був важкий і страшний перехід через розбиті села та порожні окопи. Першим, кого я побачив з 2-ї роти, був мрець, який раніше відгукався на зловісне ім’я Кірхгоф[35], він лежав на вартовому посту, загорнутий у брезент. Вночі я переніс його до окопу; наступного ранку я отримав шифровану телеграму про те, що (sic!) мене викликають до ставки полку. Полковник фон Оппен спитав мене, чому я навчився, та сказав: «Ви будете замість лейтенанта Теббе, який має відрядження на курси на 3 тижні, очолювати 8 роту. Мої вимоги Ви знаєте: порядок, витримка, дисципліна». Так що я тепер знову на 3 тижні велике цабе. Наразі я найдовше служу на посаді командира взводу в цілому полку, але тепер мені доведеться бути командиром роти, а це вже зовсім інше. Як справи вдома?

Найкращі вітання Вам усім

від Вашого Ернста

24/2/17

Мій любий Ернсте!

Я отримала лист та поштову картку від Тебе, дякую за них!

Я би відповіла Тобі ще раніше, але через застуду не могла вийти з дому п’ять тижнів, і до того ж була відрізана майже від усього світу, тож не можу розповісти Тобі нічого нового. Ханна нещодавно була в мене, а в середу, коли я вперше після хвороби пішла на закупи, я зустріла маму з Ханною та дуже зраділа. Як у Тебе справи, мій любий Ернсте? Ти тепер останнім часом знову на фронті та мусиш битися з ворогом, до того ж, як пишуть у газетах, у Вас там огидна погода; я завжди думаю про Тебе. Сніг уже повністю розтанув, вчора у нас було дуже сонячно, це дає надію на потепління. Я думаю, через 1–2 місяці ми візьмемо англійців змором, наші підводні човни попрацювали на славу. Фріц зараз у Дьоберітці, перед його відправкою він був у мене, щоби попрощатися. Він написав мені, що їх поселили в просторій казармі, я якраз збираюся відповісти на його поштову картку.

Як я чула, у «Кур’єрі» розмістили звістку про Твоє нагородження Хрестом першого ступеня. Я постараюся дістати цей номер та вислати Тобі. Ти отримав в’язані рукавиці на Різдво? Я би залюбки зв’язала Тобі ще одну пару, але неможливо дістати пряжу. Пряжа до панчіх коштує 40 марок за фунт. А пряжі для рукавиць взагалі немає.

Тільки що тут була тітка Ода, вона принесе мені «Кур’єр». У «Ганноверській господині» розмістили вірш нижньонімецькою, який я Тобі хочу переписати. Відпиши мені якнайшвидше.

Сердечні вітання від