Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

у неї видає газету. У них дуже гарний будиночок за два кроки звідси. Останнім часом, правда, вона щось до нас не заходить. А скільки я разів бачила, як він цілувався з нею саме в цій кімнаті! Бути того не може, щоб пані Ковпервуд нічого не знала, ніколи цьому не повірю. Мені розповідали, як вона одного разу налетіла на одну дамочку, з якою плутався її чоловік. Кажуть, тут жах що було, коли пані в неї вчепилася, й обидві верещали на весь будинок, наче їх різали. Але всі чоловіки — негідники, якщо це стосується жінок.

Легкий шурхіт примусив пліткарок відскочити одна від одної, але Ейлін і так уже почула достатньо. І що їй тепер робити? Знову нові зв’язки, нові жінки, про котрих вона й не підозрювала! Панна Флоренс — це, певна річ, Флоренс Кокрейн — адже довгов’яза покоївка працювала раніше у Кокрейнів. І ще Сесилія Гейґенін. Подумати тільки — донька видавця Гейґеніна, одного з їхніх найкращих друзів! І Френк цілував її тут! Невже цьому не буде кінця — його віроломству, його зрадам!

Ейлін повернулася в спальню у нестямі від люті та горя, думки її плуталися. Що ж їй робити? Покинути Френка? Сказати йому в обличчя все, що вона про нього думає? Стежити за ним? Найняти ще нишпорок? Навіщо, для чого? Вона вже наймала нишпорок одного разу. Хіба це завадило Френку завести роман зі Стефані Плейто? Анітрохи. Хіба це може перешкодити новим захопленням? Безперечно, ні. Так виглядає, що її спільне життя з Френком добігає кінця, невідворотного, сумного кінця. Адже довго так тривати не може. Ймовірно, вона не мала рації, коли розлучила його з пані Ковпервуд. Але ж Ліліан зовсім не пара Френкові. За що ж така страшна розплата? Якби Ейлін була забобонна чи релігійна, читала Біблію, чого вона, звісно, не робила, їй зараз згадалося б, ймовірно, одне з найфаталістичніших пророцтв Нового Заповіту: «Якою мірою міряєте — такою відміряють і вам».

Нездоланний потяг Ковпервуда до прекрасної статі і справді не міг не призвести до сумних наслідків. Після розриву зі Стефані Плейто Френк, як то кажуть, пустився берега, і в числі його численних жертв опинилися спочатку Сесилія Гейґенін — чарівна донька видавця Гейґеніна, вельми гідного чоловіка, прихильно налашованого до Ковпервуда, котрий щиро служив йому опорою в газетному світі. А потім і донька Еймара Кокрейна. Втім, не можна не помітити, що в усіх свої любовних пригодах Френк був не стільки спокусником, скільки жертвою спокуси.

Його зближення з Сесилією Гейґенін відбулося дуже просто. Будучи приятелем її батька і частим гостем в їхньому будинку, Ковпервуд одного чудового дня виявив, що молода панночка вельми чутлива до його чарів. Сесилії в ті часи виповнилося двадцять років. Пишна, білошкіра, світловолоса та блакитноока, вона вирізнялася життєрадісною вдачею і, незважаючи на свою лялькову зовнішність, доволі кмітливим розумом. Френкові подобалося жартувати і розважатися з нею. Він звик гратися з Сесилією, коли та була ще дитиною, школяркою. Ігри та жартівливі дотепи тривали і потім, коли Сесилія вже вчилася в коледжі та приїжджала додому на вакації. Тепер вона жила вдома, і Ковпервуд бачив її значно частіше — майже щоразу, коли заходив до її батька, щоб обміркувати з ним, як краще піднести публіці ту чи іншу зі своїх чергових махінацій.

Якось увечері Гейґенін відлучився з дому у справах, пов’язаних із концесіями Френка, і той опинився із Сесилією наодинці. Відбувся обмін усмішками, багатозначними поглядами, і панночка у відповідь на якийсь жарт гостя грайливо замахнулася на нього книгою. Ковпервуд схопив дівчину за руки і стиснув їх — ласкаво, але міцно.

— Пустіть, вам усе одно зі мною не впоратися, — хоробро сказала Сесилія.

— Он як? — відказав Ковпервуд.

За цим послідувала жартівлива боротьба, в результаті якої Сесилія після напівудаваного опору опинилася в обіймах Френка і голівка її схилилася на його плече.

— Пустіть... — сказала вона, дивлячись на чоловіка знизу вгору глузливо і трохи налякано. — А далі що? Вам доведеться відпустити мене — і тільки.

— Ні, не так скоро, як ви гадаєте.

— Дуже скоро. Зараз повернеться татко.

— Ну що ж, до того часу принаймні я вас не відпущу. Яка ви гарна, Сесиліє, гарнішаєте з кожним днем.

Вона принишкла, переставши чинити опір, і на її переляканому обличчі з’явився мрійливий вираз. Ковпервуд погладив дівчину по щоці та поцілував. Повернення пана Гейґеніна поклало край цій сцені, але після такого початку знайти спільну мову вже було неважко.

Перші кроки до зближення з Флоренс Кокрейн — донькою Еймара Кокрейна, директора «Залізничної компанії Західної сторони» — мало чим відрізнялися від описаного вище, а фінал в обидвох випадках був абсолютно однаковий. Аби ви могли уявити собі Флоренс Кокрейн, згадаємо, що вона також була білявка, як і Сесилія, але зовсім іншого типу — тоненька, тендітна та замріяна. Вона запоєм читала романи, захоплювалася Марло і Джонсоном, і Ковпервуд, цей великий махляр, зайнятий якимись таємничими фінансовими операціями, котрий часто приходив радитися з її батьком, полонив уяву дівчини, немов якийсь герой давніх часів. Сумно-розмірений уклад життя, міщанський добробут її домівки не вабили Флоренс Кокрейн, і в душі її назрівав протест. Френк розгадав, що коїться з дівчиною, провів із нею кілька вечорів в абстрактно-піднесених бесідах, проникливим поглядом зазирав їй в очі і незабаром прочитав у них бажану відповідь. Ні Еймар Кокрейн, ні його манірно-доброчесна дружина ні про що не здогадалися.

І все ж Ейлін, міркуючи над останніми любовними походеньками чоловіка, відчула раптом, незважаючи на всю свою досаду та горе, певне заспокоєння. Що не кажи, а такі швидкоплинні зради менш небезпечні для неї, ніж одна стійка прихильність. Якщо Ковпервуд і далі буде так волочитися за жінками, він навряд чи покохає когось серйозно, а в такому разі навіщо йому кидати її?

Але який це все ж таки удар для її жіночого самолюбства, мимоволі думалося жінці. Який ганебний кінець ідеального подружнього союзу, що, здавалося, буде тривати вічно! Подумати тільки: вона, Ейлін Батлер, котра не знала собі рівних, затьмарює всіх своєю вродою та чарівністю, має настільки рано — адже їй ледь минуло сорок років — поступитися дорогою молодим суперницям! І кому? Якимось жалюгідним, непоказним шмаркачкам! Стефані Плейто! Сесилії Гейґенін! Або цій, як її... Флоренс Кокрейн — сухій, як тріска, і блідій, як мрець! І ось вона, блискуча красуня,