Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

я — примара і що ми з тобою лише друзі! Нині я така, якою була б коло тебе, якби могла любити тебе перед усім світом без ганьби й безчестя!

Уже друга година ночі, і тільки я одна не сплю в цьому домі. Тому й кінчаю листа, хоча й чимало ще маю тобі сказати! Я не перечитуватиму його і незабаром однесу в нашу вазу в саду. Я розповіла тут тобі таке потаємне, що якби залишила листа до ранку, то, певне, порвала б його…

Прощай!.. Зрозумій мене і не мучся. І пиши… Багато, про все і щиро, як я тобі…»

Від Марсіаля до Амади

Субота, 12 (північ)

«Божество моє і життя!

Як я хочу побачити тебе! Ще від учора, після твого листа, який так схвилював мене і викликав стільки суперечливих почуттів!.. Але ми далеко одне від одного, і змушені перебувати вечір у розлуці, а все тому, що тебе так лякають умовності! Мені пригадалося все: і радість від наших зустрічей, і смуток, коли не міг дочекатися тебе — такої гарної і такої ніжної! Навіщо ж ти ховала від мене і красу свою, і ніжність?!

Я не спав минулої ночі. Твій лист то додавав мені віри, то вкидав у провалля смутку, глибину якого я завжди відчуваю відтоді, як покохав. Ти пишеш про кохання і поцілунки, а чи розумієш це все по-справжньому? Мені здається, що твоя душа далеко в ці хвилини, хоч знає, до чого поривається моя…

Мій Сфінксе, божество моє! Ти пишеш про свою і мою пристрасть, і цього досить, щоб я радів. Але між нами стоять страховиська, що їх створює твоя уява, аби розлучити нас, і здіймаються високі мури з химер, які нас роз'єднують… Як це жахливо! Твоя рука пише про пестощі, але нерухомі вуста твої і холодне тіло не бажають їх відчувати. Ти бережеш свої вуста й тіло, як скнара береже коштовності в старій скрині, щоб витягати їх і тішитись на самоті, а природа велить раювати тільки вдвох! Хіба це не безумство — так мучити себе, і мене доводити до відчаю? Наш „гріх“, — якщо це можна назвати гріхом, — не меншає від того, що ти його приховуєш.

Я хочу, щоб ти зрозуміла це і обірвала жахливу напруженість, що панує між нами.

Я не можу кохати тебе, не належачи тобі. Я люблю твої ноги, і перса, і губи, і очі, і волосся, і не відчуваю себе ані таким цнотливим, ані таким сильним, щоб відмовитись від усього цього. Я обіймав би тебе перед усім світом! Ти полонила мою уяву, і я не спав усю ніч…

Мені потрібно бачити тебе. Признач яке хочеш місце, аби тільки там не було свідків. Бо я волію не бачити тебе, ніж бути біля тебе в присутності матері і щохвилі критись. Ношу твій образ у серці, хочу тебе пригортати й цілувати, щоб угамувати свою безнастанну спрагу. Сама бачиш: коли я далеко від тебе — я спокійний, а коли близько — ти мене зводиш з розуму… Ти жорстока, мій загадковий Сфінксе! Ти мучиш і мучиш мене, але мені — несила без тебе…

Пиши, як ти живеш, але пиши без туманних недомовок, вони не потрібні нам.

Посилаю тобі поцілунок здаля і вкладаю в нього всю душу і все життя!

„М.“» Від Амади до Марсіаля

Вівторок, 15

«Твій останній лист мені не сподобався. Я порвала його. Невже тобі зовсім не дороге наше кохання?.. Навіть можна подумати, що цього листа писав не ти.

Чому ти пишеш про ганебне й негарне?

Я сумую. Ось уже два дні, як від тебе — жодного слова, і я тривожусь… Хотіла б тебе бачити, хотіла б упевнитись, що ти не змінився, що ти сам угамував гризоту душі, яку накликаєш на мене.

Я винна, в усьому винна! Я, необачна, навіжена, чого тільки не написала тобі!.. Але і я втратила спокій через тебе, так що й упізнати себе не можу…

Чекаю тебе післязавтра».

Від Марсіаля до Амади

Четвер, 17 (вечір)

«Моя люба Амадо!

Я не зможу прийти ні сьогодні, ані наступного тижня.

З твого короткого позавчорашнього листа я бачу, що ти весь час каєшся. І я навіть щасливий від цього. Нині хочу розвіяти свою тугу і поїхати на тиждень до матері.

Мене гнітить самотність, свідомість того, що ти цураєшся мене.

Прощай. Може, після приїзду я заспокоюсь і писатиму лицемірні та холодні листи, які тобі подобатимуться.

М.» Від Амади до Марсіаля

Неділя, 20 (4-а година ранку)

«Мій бог і моє все!

Що я тобі зробила, що?! Чим заслужила такі слова, холодність і кару? Я не можу зрозуміти, що саме тебе так вразило.

Ти не прийшов ні в п'ятницю, ні в суботу, ти лише коротко повідомляєш про подорож, яка скидається на нову втечу.

Я у відчаї і не знаю, що тобі писати. Я проплакала цілу ніч, чорні думи зовсім змучили мене. Шукаю виходу, але як його знайти?

Я знаю одне: ти — все в моїм житті, я не можу жити без тебе!