Петро Гаврилович Дяченко - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

командою генерала (тоді полковника. — Ред.) І. Омеляновича-Павленка, окрім своєї Окремої кінної дивізії, була ще кіннота 3-ї Залізної дивізії, разом близько 1000 шабель.

Командир Окремої кінної дивізії дає наказ двом полкам (1-му кінному Лубенському і 3-му кінному Чигиринському) на швидкому алюрі перейти праворуч від с. Кривенького, з тим щоб вийти на ліве крило большевицької кінноти.

Кінний полк Чорних Запорозьців веде наступ в чоло червоної кінної бригади, в той же час кінний полк Залізної дивізії полковника Фролова переходить в атаку із правого крила большевицьких сил. Командир Окремої кінної дивізії з резервою (Окремим кінним куренем ім. Івана Сірка) йде за Лубенцями й Чигиринцями.

Терен, на якому в цей день розвинулись бойові операції нашої кінноти, виглядав так: правий, західній, берег річки Збруча при самій річці був порослий невеликим лісом і чагарниками. Простір між Шидлівцями, Сидоровом та Кривеньким — це бугриста долина, частинно під збіжжям. На південний схід від села Кривенького, аж до шляху й залізниці, що йшли з Копичинець на Гусятин, був перелісок та чагарники. Цей терен сприяв атакам кінноти. Далі точно оцінена загальна ситуація й відповідні розпорядження командира Окремої кінної дивізії дали позитивні наслідки.

Коло години 10-ї вліво від с. Кривенького враз припинилася стрілянина й залунало могутнє "Слава!". Чути лише гарматні вибухи. Потім ще сильніше чути "Слава!". Це полковник П. Дяченко повів полк Чорних Запорозьців в атаку.

Ще далі залунало "Слава!", "Ура!" і знову "Слава!" враз із густою кулеметною стріляниною. Там під прикриттям кулеметного вогню кінна група полковника Фролова, обійшовши праве крило червоної кінної бригади, пішла в атаку.

Коли підходили Лубенський і Чигиринський полки на визначене їм для атаки місце, Чигиринський полк, який ішов спереду, большевики зустріли вогнем. Полк спішив дві сотні й кулеметну сотню й відкрив теж сильний вогонь по ворогові. Червоні заметушились і стали поволі відходити.

Прибувши саме в цей час, командир дивізії кидає ці два полки в рішучу атаку на ліве крило ворога. Замайоріли червоні башлики нашого козацтва, заблищали на сонці сотні шабель. З бойовим покриком "За Україну! Слава!" у весь мах коней доскакують козаки до червоних лав, дехто вже й поміж ними. Почалася рубанка…

Червона кіннота, вкриваючи поле зарубаними й пораненими, кинулась у паніці відступати до Сидорова, очевидно шукаючи прикриття у своєї піхоти. Командир Окремої кінної дивізії із кінним куренем "Сірків" сам пішов в обхід большевицької піхоти під Сидорів.

Під Сидоровом залягли в розстрільнях та легких шанцях частини 123-ї пішої бриґади. Наша кіннота, йдучи на хвості решток ворожої кінної бриґади, вривається в большевицькі розстрільні й починає сікти піхоту. Майже одночасно Окремий кінний курінь ім. Івана Сірка, що був надійшов з півдня, між Сидоровом і становищами частин 123-ї бриґади бере їх під вогонь своїх кулеметів, а потім кидається в атаку, дорубуючи піших і кінних.

Як наслідок цих бойових операцій дня 25 липня до 11 години ранку Окрема кінна дивізія вщент розгромила ворога. Було знищено всю ворожу кінноту і два полки піхоти 123-ї пішої бриґади разом із командирами тих полків. Командир большевицької кінної бриґади був забитий. На ньому в польовій ташці (сумці) було знайдено посвідку ще з царських часів, що то був ротмістр 10-го гусарського Інґерманландського полку. А політичний комісар тієї бриґади, оточений козаками у фільварку коло Сидорова, на заклик здатися застрілився.

Було захоплено 34 кулемети, 3 польові гармати, коні й усе військове майно червоних та з 11 санітарних возів (тачанок) з медикаментами й медичними сестрами.

Окрема кінна дивізія втратила 2 козаків забитими, було поранених 33 козаків і 3 старшин.

У цьому кінному бою брало участь до 2500 шабель з обидвох боків.

Після бою командир Окремої кінної дивізії дав наказ командирові 1-го кінного Лубенського полку пройти з полком під м. Гусятин на Збручі, зайняти побережжя з нашого, західнього, боку р. Збруча й стежити за можливим там ворогом до відклику.

В короткому часі сотник А. Голуб доніс, що зі своїм полком спокійно зайняв крайні будинки Гусятина й надіслав стежі по березі в обидва боки. На протилежному березі і в Гусятині присутности ворога не було виявлено.

Штаб Окремої кінної дивізії з генералом І. Омеляновичем-Павленком розташувався під лісом на південь від Сидорова, щоб відпочити перед збором всієї Окремої кінної дивізії і новим походом.

Командирам частин, а з ними і полковникові М. Фролову, що при були до штабу, комдив, вислухавши звіти, висловив подяку за славетні бойові дії й блискучу перемогу над ворогом в цьому класичному бою кінноти.

За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1964. — Збірник 10. — С. 204–209.

Нічний наступ Чорних запорожців на с. Багринівці

Борис МОНКЕВИЧ, сотник Армії УНР

Сімнадцять день змагалась Запорозька дивізія за м. Летичів, то форсуючи р. Буг, то відходячи назад, то знову здобуваючи місто. Події мінялися, як у калейдоскопі, й на кінець 18 жовтня 1920 р. ворог остаточно був зламаний і Запорожці попрямували далі, на Літин. В авангарді дивізії йшов 1-й кінний полк Чорних запорожців під командою поручника [Карліса] Броже, який заступав раненого в боях на Дністрі полковника [Петра] Дяченка.

Поручник Броже!.. Де він тепер, цей хоробрий латиш, цей благородний лицар-чужинець, який бився в наших рядах за визволення України з лабет червоної Москви. Говорять, що він тепер є начальником повіту в своїй вільній і незалежній Латвії і, напевно, так добре тепер керує повітом, як колись керував полком Чорних запорожців (був начальником поліційних дільниць. -Ред.).

Похідним маршем ішов полк шляхом на Літин у полковій колоні. Головну похідну заставу провадив поручник [Олекса] Сім'янців на три четверті кілометра перед колоною. Поминувши село Війтівці, командант полку отримав донесення від начальника головної похідної застави, що на обрії зауважено довжелезну валку, яка теж рухалася в напрямку на Літин. У далековид можна було розгледіти, як доповідав начальник застави, що це або піхота на возах, або обоз, або те й друге разом.

Командант полку поручник Броже наказав вивести заставу в закриття, а для догляду за валкою виставити спішений бекет (пікет. — Ред.). Полк затримався в селі підгодувати коней.

Теплий ясний день ранньої осені завершував своє існування і сонце вже закінчувало свою денну дорогу, коли командант 3-ї сотні хорунжий [Іван] Бубон дістав від командира полку наказ вирушити на село Багринівці, що було попереду по шляху на Літин, і з'ясувати, хто його займає, причому попереджувалося, аби рух провадити скрито, не битими дорогами, а манівцями.

В