Петро Гаврилович Дяченко - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

одній хвилі 40 шабель на чолі з хорунжим Бубоном і поручником Сім'янцівим вирушило, маскуючись, на Багринівці. Не пройшло й години, як сотня, захована в темряві вечора, вже під'їжджала до села.

Попереду зарисувалися на тлі неба хати величезного подільського розлогого села, почулося брехання собак, крики домашньої худоби й запахло димом. На початку села, як видно, теслярі будували хату чи стодолу.

— Чи є хто в селі?

Та оце недавно ввійшли якісь більшовицькі частини з обозом, артилерією і кулеметами, — відповідає дядько.

— Чи багато? Стереотипна відповідь:

— Та дуже багато.

Селян притримали, аби не ходили в село, хоча вони й запевняли, що нікому ні про що не скажуть. По з'ясуванні ситуації командант сотні вислав донесення до полку, а сотні наказав увійти у вуличку, в якій більшовиків не було. Частина козаків спішилась, а частина з коней не злазила. Шаблі й рушниці були в поготівлі.

Спішені з-за рогу вулиці наглядали, що робиться в сусідній вулиці. З селянських розмов можна було з'ясувати, що до села прийшла щонайменше бригада й що самі селяни косим оком дивляться на більшовиків. Може, через яких три чверті години, коли вже добре стемніло, прибув цілий полк та став на кінці села зараз за 3-ю сотнею. Тепер ціла 3-тя сотня спішилась і скупчилась за рогом вулички. Козакам видко було, як червоноармійці спокійно ходили без зброї по вулицях. Внедовзі почулося характерне тарахкотіння тачанки, за якою йшли озброєних 8-10 більшовиків, а попереду біг, видко, якийсь жидок, бо семітським акцентом прокричав, доїжджаючи до вулиці, де стояли козаки:

— А вот здєсь, таваріщі, помєстітса застава.

Козаки за рогом причаїлися і, мабуть, перестали дихати; коли ж більшовицька кавалькада порівнялася з ними, була без галасу й крику оточена козаками. Більшовики буквально остовпіли, в першу мить не розуміючи, що сталося, а коли зрозуміли, то їх, делікатно показуючи на зброю, попрохали вести себе як можна найспокійніше. Вони без протесту погодилися, і їх всіх до одного відвезли назад по полку.

Не встигли козаки сплавити перших полонених, аж зирк — йде ще громада, але без зброї. Напрямок тримає на хати, що напроти вулички. Козаки стоять і слідкують, що далі буде. Червоноармійці зайшли в хати і за хвилину вийшли, навантажені свіжим, ще гарячим хлібом. Тепер козаки вискакують, без слова оточують і тиснуть у свій бік більшовиків.

— Таваріщі, да вєдь наша рота нє в том направленії, куда ви нас тянєтє?! — кричать, протестують "таваріщі", показуючи у протилежний бік.

Але вкінці розібрали свою фатальну помилку й тихенько, похнюпившись, понесли хліб до полку.

Положення команданта полку було досить трудне. Темнота взагалі до крайності утруднює орієнтацію, керування, зв'язок і робить людей вражливими і сприятливими до паніки. Ніч особливо сильно утруднює ділання (дії. — Ред.) кінноти, а тим більше в селі. Але чисельна перевага в нічних діланнях тратить своє значення, а моральний стан війська грає величезну роль, й завдяки цим двом прикметам нічного бою можна було сподіватися й бути певним за успіх.

Тому що тяжкість бою лягає виключно на піхоту, треба було кінноту спішити. Далі командант полку наказав, аби 3-тя сотня без галасу йшла по хатах і забирала більшовиків. За нею мали йти пластуни й частина полку. Перед тим було умовлено, що гаслом буде "Слава!" й при першому стрілі, який виникне при цьому, робити якнайбільше галасу, а вся піхота відкриє стрілянину зі всіх рушниць і кулеметів.

Не гаючись, 3-тя сотня рушили по хатах і почала витягати переляканих комуністів.

Сотня поділилася на групи по 3–4 людей. Кожна група, вибравши собі район, тихенько входила у двір, а потім у сіни. Раптом відчиняються двері до хати — й у дверях показуються з наставленими рушницями козаки.

— Руки догори! — гремить голос, і комуністи, як маріонетки, витягають руки догори з ложками, бо якраз сиділи за вечерею.

Зброя, як звичайно буває, в кутку, наліво коло рогачів або направо коло мисника. Ця німа сцена продовжується недовго, бо червоних виводили, передавали взад (тим, хто був позаду. -Ред.) і йшли до слідуючої хати. Так обійшли козаки вже досить багато хат, аж нарешті, як то кажуть, нарвалися. А причиною тому були коні.

Входить одна група козаків у двір, а тут коло воза прив'язано кілька коней… Чудових верхових коней… Козаки, замісць того щоби йти до хати, кинулися до коней. Кожному закортіло мати доброго, гарного коня. Підбігли до коней, почалася метушня. Видно, в хаті почули, бо раптом відчиняються двері й у світлі хатнього вогню в цілий зріст стає темна фігура і грізно кричить:

— Кто там? Стрелять буду!

Але погрози своєї виконати не встиг. Один з козакш приложився до рушниці — гукнув стріл, і більшовик покотився в сіни. Гулкою луною прокотився цей стріл у тиші осінньої ночі, й, мов у відповідь йому, відразу озвались сотні рушниць і десятки кулеметів. Це кіннота й піхота відкрили умовлений вогонь. Козаки за коні — й драла з подвір'я.

Почалося щось страшне. Залізна какофонія продовжувалася недовго, бо піші й кінні Запорожці з криком "Слава!" кинулися вперед у вулиці, забираючи й убиваючи ворога, який попадався під руку. Крик, вереск і тріскотня стояли над селом, що волосся ставало догори. Темнота ночі ще збільшувала всю грізність і невмолимість моменту. Звичайно, більшовики, почувши цей концерт, поспішили якнайхутчіше втекти за село. Більшість утекла городами.

В одній хаті захопили комбрига, а на подвір'ю — тачанку з кіньми. Для його ескорти посадили одного козака до візника, одного рядом з ним, а третій, кінний, їхав за тачанкою. І все-таки комбриг утік, та ще й через нього загинув козак, що їхав позаду. А сталося це тому, що вулицю пробігли козаки дуже скоро, всіх більшовиків, очевидно, не виловивши. І от якийсь із більшовицького командного складу, видно, не згубив голови. Зібрав навколо себе невеликий відділ з рушницями й перерізав вулицю в тилу Запорожців, залягаючи поперек неї. Коли ескорта з комбригом під'їхала до цієї лави, відтіля почувся запит:

— Кто там?!

— Слава! — відповіли козаки умовленим гаслом.

І в цей мент блиснуло огневою стрічкою впоперек вулиці й гримнуло дві сальви. Козак, що їхав за тачанкою, одразу злетів, забитий, з коня. Останнім двом довелося втікати, а комбриг з цим самим відділом вуличками втік до своїх.

Тим часом кіннота й піхота трьома вулицями вийшла на великий майдан, який замикав широкий став. Тут, за греблею, але вже в полі, чути було голоси ворожої команди, яка збирала піхоту. Але за греблею була вона невразлива, бо стріли Запорожців їх не досягали.