Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

з усякого погляду справжній єгу, тільки з білішою та не такою волохатою шкірою і коротшими пазурами. Він додав, що я намагався переконати його, нібито на моїй батьківщині та й по інших країнах, всім орудують єдині обдаровані там розумом тварини — єгу, а гуїгнгнми — раби в них, але він особисто вважає мене за звичайного єгу, хіба що трішки цивілізованішого, завдяки крихті розуму; в усякому разі розумово я настільки ж нижчий від гуїгнгнмів, наскільки їхні єгу нижчі від мене. Він розповів, що між іншим я розказував йому про наш звичай холостити молодих гуїгнгнмів, аби приручити їх, і про те, що операція ця — легка і безпечна. Йому здавалося, що нема ніякого сорому вчитися мудрості у тварин: працьовитості — в мурашів, будівельного мистецтва — в ластівок (так я перекладаю слово «ліганг», хоч то куди більший птах). Таку ж операцію він гадав би зробити й тутешнім молодим єгу, бо вона допоможе не тільки скоріше освоїти їх і мати від них більше користі, а й знищити за одне покоління всю їхню породу, не вбиваючи їх. Разом із тим він радив відтепер же звернути увагу на ослів, бо, за всіма якостями кращі за єгу, вони мають ще ту перевагу, що можуть працювати з п'ятилітнього віку, а не з дванадцяти років, як єгу. Ось і все, що визнав за потрібне розповісти мені тоді про національні збори мій господар. Але він зволив приховати одну подробицю, яка стосувалась особисто мене. Нещасливі наслідки її я невдовзі відчув, як про те вчасно довідається читач, і відтоді, вважаю, починаються всі мої подальші нещастя.

Гуїгнгнми не знають письма, і через те всі їхні знання базуються на усних переказах. Але в народу, що живе в такій злагоді, плекає в собі самі чесноти, керується тільки розумом і відірваний від решти світу, історія — дуже проста і не обтяжує пам'яті. Я казав уже, що вони ніколи не хворіють, а тому не мають потреби в медиках. Проте в них є чудові ліки з трав проти порізів бабки або низу ноги об гостре каміння та синців та ран на інших частинах тіла.

Вони вираховують роки, стежачи за рухом сонця та місяця, але не мають поділу на тижні. Вони досить добре обізнані з рухом цих двох світил і розуміють природу затемнень. Тут і закінчуються їхні астрономічні знання.

Треба признатися, що в поезії вони перевищують усіх смертних. Точність їхніх порівнянь, точність і докладність описів — незрівнянні, їхні вірші, рясніючи на те і на те, вславляють звичайну дружбу та лагідність або ж складаються, як було вже зазначено, на честь переможця на перегонах та інших фізичних змаганнях. Будівлі в них, дарма що невигадливі і навіть грубі на вигляд, дуже зручні і захищають мешканців від спеки та від холоду. Там є дерево, в якого, коли воно досягає сорока років, підгниває коріння і стовбур падає від першої бурі. Росте воно надзвичайно прямо, і, загостривши вершок його спеціальним каменем (гуїгнгнми не знають валіза), вони встромлюють стовбури в землю дюймів на десять один від одного, а потім переплітають соломою або гіллям. У такий самий спосіб зроблені й покрівлі та двері будинків.

Западина між копитом і бабкою передньої ноги править їм за нашу руку, і вони діють нею з неймовірною спритністю. Я бачив, як, на моє прохання, біла кобила з родини мого господаря всилила нитку у вушко голки. Вони доять корів, жнуть овес і виконують усяку роботу, що вимагає рук. У них є тверді кремені, що, тручи ними об інші камені, вони обтісують собі з них клинки, сокири та молотки. Інструментами, зробленими з цих кременів, вони косять сіно і жнуть дикорослий овес, яким укрито майже всі їхні поля. На возах, запряжених єгу, копи та стоги відвозять до садиби, де слуги топчуть ногами овес у спеціальних, укритих дахом, приміщеннях, а зерно переховують у коморах. Вони виготовляють грубий череп'яний і дерев'яний посуд, обпалюючи перший під сонцем.

Якщо з ними не скоїться якогось нещасливого випадку, гуїгнгнми помирають тільки від старості; ховають їх у найпотаємніших місцях, які лише можна знайти. Ні друзі, ні родичі не виявляють по їхній смерті ні горя, ні суму, та й той, що вмирає, сумує за світом, що його покидає, не більше як той, що йде від сусіда додому. Пригадую, як одного разу мій хазяїн запросив до себе в якійсь важливій справі знайомого з родиною. Прийшовши пізно ввечері призначеного дня, пані дуже вибачалась і наводила на своє виправдання дві причини. Перше, що сьогодні вранці її чоловік «шнувнг». Це слово надзвичайно виразне і, перекладене англійською мовою, значить: пішов до своєї першої матері. Другою причиною запізнення були її наради з челяддю в питанні про місце, де краще було б поховати небіжчика, який помер пізнього ранку. Я помітив, що трималася вона так само весело, як і завжди, коли заходила до нас. Місяців через три померла й вона.

Живуть вони звичайно років до сімдесяти або сімдесяти п'яти і дуже рідко — до вісімдесяти. За кілька тижнів до смерті в них починають підупадати сили, хоча вони й не відчувають ніякого болю. На той час до них часто заходять їхні приятелі, бо їм самим виїжджати з дому вже не так легко та приємно. Проте, як їм лишається прожити близько десяти днів (а гуїгнгнми рідко помиляються у своїх розрахунках), вони вибираються нанести візити найближчим сусідам, що заїздили до них. Везуть їх в екіпажі на зразок наших саней, запряженім єгу, яким вони користуються й тоді, коли їдуть у далеку путь або ушкодять собі ногу. Наносячи ці візити, помираючий гуїгнгнм врочисто прощається з приятелями, ніби лагодячись виїхати до якоїсь далекої частини своєї країни, де він має перебути решту свого життя.

Не знаю, чи варто відзначити, що в мові гуїгнгнмів немає слова, яке значило б щось погане, крім слів, пов'язаних із потворністю або вадами єгу. Отже, щоб сказати про неслухняність челядника, примхи дитини, камінь, який порізав ногу, негоду або щось подібне, вони до основного слова додають «єгу». Наприклад — «гнм єгу, вгнаголмм єгу, інлгмнвдвілгма єгу», а погано збудований будинок — «інголмнролгнв єгу».

Я з великою приємністю міг би розказати ще багато чого про побут і чесноти цього прекрасного народу, але, збираючись незабаром опублікувати спеціальну книгу про них, відсилаю читача до неї, а сам тим часом почну розповідати про прикру катастрофу,