Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

Одружуючись, гуїгнгнми беруть дружину такої масті, яка не дала б негарних кольором нащадків[107]. У самця найбільше цінують міць, у самиці — гожість. Але кохання не відіграє тут ніякої ролі, а запобігають тільки звиродненню раси; і коли кобила відзначається своєю силою, то до неї підбирають гарненького жеребчика. Залицяння, кохання, дарунки, спадщина після чоловіка не відомі їм зовсім, і в їхній мові немає навіть відповідних слів. Молоде подружжя сходиться лише з волі батьків або приятелів. Таке робиться тут щодня, і дивляться вони на це, як на необхідний вчинок розумної істоти. Зате тут ніколи не чули про зраду або розпусту, і подружжя живе свій вік, ставлячись одне до одного так само приязно та доброзичливо, як і до інших гуїгнгнмів, зустрінутих на їхньому шляху, і не знаючи ні ревнощів, ні палкого кохання, ні суперечок, ні невдоволення.

Виховання молоді поставлено в них чудово і заслуговує на те, щоб ми його наслідували. До вісімнадцяти років їм, за винятком певних днів, не дають ні зернини вівса і дуже нечасто молоко. Влітку вони мусять, за прикладом батьків, пастися — дві години зранку і дві години ввечері. Слугам же дозволено пастися лише половину цього часу, і більшість трави приносять їм додому, де вони їдять її, коли вільні від роботи.

Поміркованості, працьовитості, охайності вчать у них молодь обох статей, і те, що у нас хлопці й дівчата виховуються по-різному, мій господар вважав за жахливе й потворне. Він казав, що чоловік і жінка мусять мати однакові знання, хіба що жінці треба трішки більше знатися на хатніх роботах. А в нас жіноча половина людей здатна лише приводити потомство. Доручати ж виховання дітей таким нікчемам було, на його думку, ще більшим доказом нашого дикунства.

У своєї молоді гуїгнгнми з дитинства розвивають міць, прудкість і відвагу, примушуючи їх бігати по горах та горбах і по кам'янистих шляхах, а після того упрілих — з головою занурюватись у ставок чи річку. Чотири рази на рік молодь кожного району сходиться показати свої успіхи в біганні, стрибанні та інших мистецтвах, які вимагають сили та спритності, і переможця винагороджують складеним на його честь гімном. Цього святкового дня слуги приганяють на поле отари єгу, навантажених сіном, вівсом та молоком для частування гуїгнгнмів, після чого цих тварюк одразу ж відганяють назад, аби вони не викликали огиди в зборів.

Кожні чотири роки, під час весняного рівнодення, на рівнині, миль за двадцять від нашого будинку, відбуваються загальні збори уповноважених від усієї нації, що тривають п'ять-шість днів. Тут вони обговорюють становище кожного з районів щодо забезпеченості його сіном, вівсом, коровами та єгу і, коли трапиться, що десь чогось бракує (це буває дуже рідко), одностайно ухвалюють допомогти коштом інших районів. Тут же розподіляють і дітей. Якщо, наприклад, в одного гуїгнгнма два жеребчики, він міняє одного з них на кобилку з тої родини, де їх дві, а коли випадково загине дитина в родині, де мати занадто стара, щоб породити нове дитинча, то збори вирішують, яка родина з цього району мусить його породити, щоб відшкодувати втрату.

Розділ IX

Палка дискусія на національних зборах гуїгнгнмів і чим вона закінчилась. Освіта гуїгнгнмів. Їхні будівлі. Похорон у них. Хиби їхньої мови.

Одні з таких великих національних зборів відбулися при мені місяців за три перед моїм від'їздом, і мій господар брав у них участь як представник свого району. Обговорювалося на них старе вже, і, власне, єдине, що викликає в цій країні дебати, питання, і господар, повернувшися, докладно розповів мені про перебіг тих зборів.

На обговорення поставлено питання, чи слід винищити з лиця землі всіх єгу. Один із членів зборів, обстоюючи потребу такого заходу, наводив дуже важливі й переконливі міркування. Він указав на те, що єгу — найогидніші та найнеохайніші тварини у світі, до того ж найбільш уперті та неслухняні, злостиві та хитрі. Якби їх постійно не доглядати, вони потай ссали б корів гуїгнгнмів, вбивали та жерли їхніх кішок, толочили траву та овес і чинили тисячі інших прикростей. Він нагадав стародавній переказ, за яким єгу не завжди жили в їхній країні, але багато років тому двоє цих тварюк з'явилися на одній горі, причому ніхто не міг сказати, виникли вони з пригрітого сонцем багнища та твані чи з піни та мулу морського[108]. Розмножившись із надзвичайною швидкістю, єгу протягом короткого часу загидили своєю присутністю всю націю гуїгнгнмів. Ті, щоб позбутися цього лиха, влаштували загальні на них лови й оточили все стадо. Перебивши дорослих, кожний гуїгнгнм узяв до свого хліва по двоє малих, гадаючи використати їх на хатні роботи, і цих диких від природи тварин нарешті приборкали, навчивши їх носити важкі предмети й возити вози. У цім переказі, здається, багато правдивого, і ті створіння не можуть бути «ілн-гніямші» (чи аборигенами цього краю), бо їх страшенно ненавидять і гуїгнгнми, і всі інші тварини. Хоча ненависть цю досить виправдує злісна вдача єгу, а проте, вона не дійшла б такої міри, якби єгу були тутешніми аборигенами, бо тоді їх давно б уже знищили. Гуїгнгнми, намисливши собі використовувати послуги єгу, дуже необачно занедбали освоювання ослів — милих тварин, слухняніших та розумніших, без огидного духу, досить дужих для роботи, хоч і не таких спритних, як ті, ревіння ж їхнє, хоч і не дуже приємне, краще все-таки, за жахливе виття єгу. У цім питанні висловилися ще кілька промовців, коли мій господар вніс нову пропозицію, що зародилася в нього через мене. Він цілком погоджувався з шановним попереднім промовцем щодо оцінки згаданого ним переказу, але думав, що перші, бачені серед них, єгу прибули сюди з того боку моря. Висаджені на землю й покинуті своїми товаришами, вони втекли в гори і поволі, з покоління в покоління, здичавіли проти тих із них, що залишились у країні, звідки прибули два їхні прародичі. Свою теорію він обґрунтовував тим, що тепер у нього самого є один дивовижний єгу (він мав на увазі мене), про якого більшість їх чули, а багато хто навіть і бачив. Далі він розповів, як знайшов мене. Розказав, що все моє тіло було вкрите виробами зі шкіри та волосся інших тварин, що я розмовляю своєю власною говіркою, але досконало опанував їхню мову, і що, побачивши мене без того покриття, він пересвідчився, що я —