Володимир Броніславович Бєлінський - Москва Ординська. Книга друга

Ми назвали ще чотири міста із 35 (тридцяти п’яти), переданих Кримським ханом Менглі–Гіреєм Московському князеві Івану III, аби посилити Московію та зіштовхнути її з Великим Литовсько–Руським князівством.

У своїх листах–відповідях Московські князі Василь III та Іван IV (Грозний), які отримували вимоги від кримських ханів повернути «35 городов во главе с Одоевом», жодним словом не заперечували, що Іван III таки отримав ті міста згідно з ярликом Менглі–Гірея від Великого Литовсько–Руського князівства. Кримський хан Менглі–Гірей постійно підтримував Московського князя військовими силами при перепідпорядку ванні «Мещерських міст» впродовж 1486–1514 років Московському князівству.

Звернімо увагу: мова у нашому випадку йде саме про «Західну Мещеру» і аж ніяк не про так званий «Мещерський Городок» — Касимов. Та Касимовська Мещера не має жодного відношення до листів кримських ханів. Бо, посадивши у 1486 році на Касимовський царський престол свого брата Нур–Дуалета, хан Менглі–Гірей не відбирав від нього для Івана III жодного Мещерського міста. Всі міста і удільні князівства, які Іван III приєднував до Московії впродовж 1485–1514 років, лежали на заході від Москви.

Тому надзвичайно дивно чути від російських істориків нерозумні байки та вигадки про «Бахмета, Усейнова сына», який немовби загубився десь на теренах Касимовського ханства.

Ось як була зафіксована правда про Ширинський рід Чингісидів «Бахмета Усейнова сына».

«Правда, родословная князей Мещерских появилась не позднее 1555 г., когда по приказанию Грозного был составлен «Государев родословец» в числе немногих родов которого был помещен и род князей Мещерских» [43, с. 13].

Саме отой «Государев родословец» Івана Грозного і не дозволив династії Романових при написанні «Родословной книги князей и дворян российских», вперше оприлюдненої знаменитим Миколою Івановичем Новіковим у 1787 році, змінити родовід великих Тверських князів.

Таким чином до нас дійшла правда про «Бахмета Усейнова сына» — рідного брата хана Батия — Чилаукуна, його сина — Беклемиша, який прийняв хрещення і став князем Михайлом. І ми уже встановили у першій книзі «Москва Ординська», що тим Михайлом був — Михайло Тверський, який побудував церкву «Преображения Господня» в «Андреевом Городке», який ще називався «городом Святого Спаса на Твери», а пізніше московити назвали його — «Тферь», а ще пізніше — «Тверь».

Може виникнути запитання: чому саме Тверські християнські князі добивалися фіксації свого роду окремим розділом у «Государевом родословце» Івана Грозного та в «Родословной книге князей и дворян российских» Романових?

Відповідь на запитання може бути тільки однозначною.

Тверське князівство до Московського було приєднано добровільно, без війни, за рішенням ширинських родів Криму і Твері, де ширини перебували при владі. А поскільки тверський ширинський рід князів Мещерських був «владетельным», то він уже за своїм походженням мав право на улусне(князівське) володіння. І навіть після приєднання Тверського князівства до Московського, Московський князь був зобов’язаний наділити удільних тверських князів, які перейшли в його підпорядкування, улусними (удільними) землями та людьми, як правило, того ж роду, що й князь. Маймо на увазі: «владетельных» родів на теренах Московської держави на початку XVI ст., в часи Івана III та Василя III, було мало. До таких належали християнські нащадки ханів (братів Батия): Чилаукуна, Беркечара, Берке, Мухаммеда і — пізніше — Тохтамишата Улу–Мухаммеда, які були великими ханами Золотої Орди і мали право на перерозподіл земель.

Ось тому до «Государева родословца» «в числе немногих родов был помещен и род князей Мещерских», тобто Тверських (удільних).

Бо Великий Тверський князь Михайло Борисович (1453–1505), за підтримки Литви, за рішенням старійшин ширинських родів, був позбавлений права на свій улус (князівство) і покинув свою землю. Іван Грозний у 1555 році ще боявся посягати на «владетельный» рід Тверських князів, тому й заніс їх окремим розділом до свого «Государева родословца». Тобто Мещерські (Тверські) князі були поставлені в один ряд з царськими. Не забуваймо, у ті роки Мещерські (Тверські) князі, які добровільно, виконуючи волю ширинів, перейшли під руку Івана III у 1485 році, перебували під захистом не тільки Кримського хана, але, одночасно, під захистом кримського роду ширинів. І цьому є підтвердження в листах кримських ханів до московських князів.

Послухаємо:

«А что наши люди Мещеру воевали, то я не ручаюсь, что впредь этого не будет, хотя я с братом своим великим князем. буду в дружбе и братстве; людей своих мне не унять: пришли ко мне всею землею, говорят, что не будут меня в том слушаться; а ширины мимо меня вздумали воевать Мещеру, потому что ныне на Мещере наш недруг, а из старины этот юрт наш. Нынче брат мой, князь великий, зачем не просил у меня на Мещеру брата или сына. Когда наш род был на Мещере, то смел ли кто из наших смотреть на нее. И только то по старине не будет, то Мещере всегда быть воеванной» [34, т. 95, с. 377–378].

Знову переконуємося, що Кримський хан Магмет–Гірей у листі до Московського князя Василя III писав саме про Тверське князівство, бо в Касимові у ті роки на престолі могли сидіти тільки аргини, як головний, панівний рід незалежного царства. Та головне навіть не це. Якщо ми проаналізуємо походи кримських татар у XVI столітті на Московію, то побачимо, що вони ніколи не ходили на Касимов, а завжди ходили на захід від Москви, в район так званого Мещерського (Мещовського) поля, яке не мало відношення до Касимова.

І якщо у Касимовському царстві аргини були панівним родом, то тверські ширинські князі, за свідченням російських істориків «С начала XVI века Мещерские князья окончательно вошли в служивое сословие… (Московського. — В. Б.) государства…» [191].

Це в той час, коли аргинські хани Касимова ще до Петра I були царями свого улусу (князівства).

Тому в 1682 році, а за московським апостольським літочисленням у 190 році, «Великий Государь, Царь и великий князь Феодор Алексеевич» «искореняя и разрушая местничества» та вводячи нову «Родословную книгу князей и дворян российских и выезжих» не міг не згадати, або, взагалі, викинути, царський рід «Ширинських Мещерських князів». їхні нащадки ще були живі на ті часи і часто–густо не корились Романовим та їхнім висуванцям, а іноді й лупцювали тих, якщо вони не надавали їм гідних почестей.

Так, за документальною книгою Івана Забеліна «Домашний быт русских царей в XVI и XVII столетиях», «8 февраля 1650 года на царском крыльце столкнулись князь Мещерский со стольником Алексеем Дубровским». І хоча царський стольник за посадою знаходився на вищому щаблі влади від князя Мещерського, та «князь Лаврентий гонялся