Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

Що можна виснувати про Едіпів комплекс через пряме спостереження дітей за часів вибору об’єкта напередодні латентного періоду? Так-от, малий чоловічок хоче мати матір тільки для себе, присутність батька заважає йому, він сердиться, коли той дозволяє собі якісь ніжності щодо матері, висловлює вдоволення, коли батько кудись їде або відсутній. Свої почуття він часто висловлює безпосередньо, обіцяє матері, що одружиться з нею. Можна заперечити, мовляв, це ніщо проти Едіпового комплексу, але насправді цього цілком досить, по суті, це те саме. Спостереження часто затемнює та обставина, що водночас в інших ситуаціях той самий хлопчик виявляє вкрай ніжні почуття і до батька, але такі суперечливі — або, краще сказати, амбівалентні — почуття, що в дорослих осіб можуть призвести до конфлікту, в дітей дуже довго мирно вживаються, так само як згодом постійно співіснують у неусвідомленому. Тут можна заперечити, що поведінка малих дітей відображує егоїстичні мотиви й не дає ніяких підстав для уявлень про еротичний комплекс. Мати дбає про всі інтереси дитини, і тому дитина зацікавлена, щоб мати більше ні про кого не дбала. Це все так, але невдовзі стає зрозуміло, що в цій, як і в подібних до неї ситуаціях, егоїстичні інтереси становлять лише опору, до якої прив’язуються еротичні жадання. А якщо хлопчик виявляє неприхований сексуальний інтерес до матері, вимагає, щоб його клали спати біля неї, наполягає на своїй присутності при її перевдяганнях або навіть намагається спокусити її, що досить часто помічають матері і, сміючись, розповідають про те, то еротична природа його почуттів до матері не лишає жодного сумніву. Не слід також забувати, що мати забезпечує й потреби своєї малої доньки, не приводячи до тих самих наслідків, а батько досить часто завзято змагається з матір’ю в піклуванні про сина, проте йому не щастить набути для нього такого самого значення, яке набуває мати. Одне слово, ніяка критика не викине з цієї ситуації факту віддавання переваги за статтю. Адже з погляду егоїстичних інтересів хлопчика було б просто нерозумно прагнути мати до своїх послуг не двох осіб, а тільки одну з них.

Я, як ви помітили, описав тільки відносини хлопчика з батьком-матір’ю. Щодо малих дівчаток, то, з необхідними змінами, ситуація та сама. Ніжна прив’язаність до батька, потреба усунути матір як зайву особу й зайняти її місце, кокетування та інші хитрощі, властиві дорослим жінкам, створюють такий чарівний образ малих дівчаток, що він змушує нас забути про серйозність і можливі тяжкі наслідки цієї дитячої ситуації. Не забудьмо додати, що часто самі батьки справляють вирішальний вплив на пробудження в дітях Едіпового комплексу, бо йдуть за принципом статевої прив’язаності, коли в сім’ї більше однієї дитини, і в своїх ніжних почуттях батько цілком виразно віддає перевагу доньці, а мати — синові, але навіть цей чинник не може становити поважну підставу для заперечення спонтанної природи дитячого Едіпового комплексу. Коли в сім’ї з’являються інші діти, Едіпів комплекс розростається до родинного комплексу. Його живить та шкода, якої зазнають дитячі егоїстичні інтереси, і він виявляється в неприхильності до нових прибульців і рішучому бажанні позбутися їх. Такі почуття ненависті діти, як правило, виявляють набагато частіше, ніж почуття, породжені батьківським і материнським комплексами. Якщо бажання справдиться і невдовзі смерть забере те небажане поповнення родини, з пізнішого аналізу можна довідатись, якою важливою подією стала смерть брата чи сестри для дитини, дарма що в її пам’яті не конче мають зберегтися згадки про неї. Відсунута через народження брата чи сестри на другий план, уперше майже ізольована від матері, дитина дуже рідко може простити їй таке відтручення; її охоплюють почуття, які в дорослих людей можна було б охарактеризувати як почуття гіркої досади, і згодом вони часто стають основою тривалого відчуження. Ми вже згадували, що здебільшого саме з цим життєвим досвідом пов’язана в дитини сексуальна допитливість з усіма її наслідками. Коли менші брати чи сестри підростають, ставлення до них зазнає істотних змін. Хлопчик замість невірної матері може вибрати інший об’єкт кохання — сестру; між кількома братами, що змагаються за прихильність молодшої сестри, ще в дитячій кімнаті виникає вороже суперництво, яке згодом відіграє таку важливу роль у житті. Маленька дівчинка вбачає в старшому браті заміну батькові, що вже не піклується так ніжно про неї, як у минулі роки, або ж трактує свою молодшу сестру як замінник дитини, яку вона марно бажала народити від батька.

Отаке і чимало іншого, подібного до нього, можна виявити при безпосередньому спостереженні дітей і з’ясувати зі спогадів про дитячі роки, — спогадів, на які ще не впливав жоден аналіз. Ви, зокрема, виснуєте, що місце дитини в послідовній низці братів і сестер має дуже велике значення для формування її пізнішого життя, тож на нього треба звертати увагу в біографіях. Іще важливіше те, що, з огляду на ці без труднощів здобуті пояснення, ви лиш усміхнетесь, згадавши наукові теорії, які витлумачують заборону кровозмішення. Чого тільки не вигадували задля цієї мети! Казали, ніби статевий потяг до членів родини, належних до протилежної статі, не виникає завдяки спільному проживанню з самого дитинства або що біологічна тенденція уникати кровозмішення має свій психічний відповідник у природженому страху перед кровозмішенням! Причому цілковито забували, що не потрібні були б ніякі суворі заборони, сформульовані в законах і моралі, якби справді існували якісь природні надійні бар’єри на шляху інцестуозних потягів. Насправді все навпаки. Перший вибір об’єкта, як правило, інцестуозний, у чоловіків він спрямований на матір або сестру, і потрібні найсуворіші заборони, щоб не дати реалізуватися цим тривалим інфантильним схильностям. У диких, примітивних народів, які існують ще й досі, заборони проти інцесту набагато суворіші, ніж у нас, і нещодавно Т. Райк у своїй блискучій праці довів, що в примітивних народів сенс обрядів, які пов’язані з досягненням статевої зрілості і відображують друге народження, полягає в розриві інцестуозного зв’язку хлопця з матір’ю і в примиренні з батьком.

Міфологія показує нам, що до кровозмішення, якого нібито так сахаються люди, цілком дозволено вдаватися богам, а зі стародавньої історії можна довідатись, що інцестуозні шлюби з сестрою були священним приписом для царів (єгипетських фараонів, інків Перу). Отже, йдеться про привілей, заборонений для простолюду.

Кровозмішення з матір’ю — один з Едіпових злочинів, батьковбивство — другий. Зауважмо, це два найтяжчі злочини, які засуджує ще тотемізм — перший соціально-релігійний інститут людства. Але повернімося від безпосереднього спостереження дітей до аналітичного дослідження дорослих, які стали невротиками. Що дає аналіз для дальшого пізнання Едіпового комплексу? Гаразд, відповідь тут коротка. Він розкриває комплекс так, як відображено у міфі, показує, що кожен із невротиків сам був Едіпом або, що, зрештою, свідчить про те саме, реагуючи на той комплекс, став Гамлетом. Звичайно, аналітична картина Едіпового комплексу — це збільшений і посилений варіант інфантильного ескізу. Ненависть до батька й бажання спричинити йому смерть уже перестали бути несміливими натяками, ніжність до матері переходить у мету володіти нею як жінкою. Чи справді ці виразні крайні вияви почуттів можна приписувати ніжному дитячому вікові, а чи аналіз одурює нас, додаючи якийсь новий чинник? А знайти його не так уже й важко. Щоразу коли хто — нехай навіть історик — розповідає про минувшину, слід