Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

 — Я не передумаю, — буркнула Майя, хоча від виду сирих сходинок, що зникали у непроглядній пітьмі, впевненості у неї поменшало.

Ельдар тихо зітхнув і повернувся до Луки.

 — Забув тобі дещо сказати. — Хлопчик підійшов. Ельдар схилився до нього. — Ти добре потрудився. Тепер тобі пора солодко поспати.

Дівчина здивовано обернулася до Луки, який зняв рюкзак і сів у кутку коридору. Він закутався щільніше у своє пальто і з блаженним видом тихо засопів.

 — Ти і його планував кинути, — зрозуміла Майя, що одногрупник застосував магію навіювання.

 — Це не суперечить умовам договору, — Ельдар анітрохи не відчував провини. — Я повинен допомогти йому дістати спогади батька. А яким чином допомагати, я вирішую сам.

 — Хитрий, як годиться демонові, — хмикнула Майя.

Ельдар підняв рюкзак і повісив його собі на плече.

 — Я хоч і наполовину нелюдь, — глянув він на дівчину, не приховуючи почуття гордості за це, — але у мене є совість, щоб не тягнути дитину в лігво демонічних щурів.

На цих словах Ельдар став навпроти Майї та схилився до неї.

 — Тебе я теж хочу вберегти, — тихо вимовив він.

Майя здивовано подивилася, як заграв в його очах знайомий сріблястий вогник. Не встигла отямитися, як свідомість оповила п'янка магія. Але дівчина відразу подумки прогнала нав'язливе бажання зімкнути повіки та обурено відійшла від Ельдара. Той посміхнувся і відвернувся до дверей.

 — Було варто спробувати, — як ні в чому не бувало сказав він. — Навичок я не розгубив, — поглянув він на Луку. — Але ніяк не зрозумію, чому з тобою це не працює.

 — Я — не наївна дитина, — підказала Майя.

 — Іноді я в цьому не впевнений, — криво посміхнувся Ельдар.

Майя хотіла обуритися, але хлопець вже пішов. І їй довелося швидко скинути сумку з підручниками та поспішити за ним. А то мало чого, закриє двері у неї перед самим носом.

Вони вийшли на невеликий кам'яний майданчик. Ельдар створив вогняну бабку, і та зависла над ними. Потім він підніс Кароліну до замкової щілини, щоб замкнути двері. Майя здогадалася — це, щоб Лука не пішов за ними, якщо прокинеться до їхнього повернення.

Звуки кроків по вогким сходинкам луною уходили в темряву. Хоч Майя і сама напросилася, але поки вони спускалися, хвилювання все глибше пробирало її разом з холодом. Глянувши на шов, де ліву рукавичку прокусив щур, вона постаралася не думати, що свідомо йде в лігво тих, від кого ледве врятувалася вчора.

Спустившись, вони пішли по арковому вузькому тунелю. Ельдар дістав сірий моток і кинув його. Той кілька разів підстрибнув, кінчик пряжі спалахнув холодними іскорками. Моток покотився вглиб коридору. Хлопець швидко пішов слідом, Майї довелося постаратися, щоб не відстати.

Як довго моток вів їх заплутаними тунелями, сказати важко. Вони то спускалися сходами, то підіймалися, то виходили до перехресть і повертали слідом за мотком в новий тунель. Дівчина розглядала стародавні стіни, на яких проступали бруд і слиз. Над головою звисали якісь гидкі бурульки, де-не-де з них капала вода. Іноді краплі потрапляли за комір, від чого Майя здригалася.

Під ногами раз у раз натикалася на каміння, з-під яких іноді вилазили членистоногі живності. І тоді Майї доводилося прикривати рот рукою, аби не заверещати.

 — Тобі ж не подобається вся ця витівка, — сказав Ельдар.

Цікаво, як це він зрозумів, коли за всю дорогу жодного разу на неї не обернувся?

 — Я не передумаю.

 — Так хочеш показати батькові, на що здатна?

Слова одногрупника Майю зачепили. Вона стиснула губи, але розуміла, чому Ельдар це припустив. Дійсно, багато чого з того, що вона робить, як раз щоб вразити батька.

 — Ти ж розумієш, якщо він дізнається, по голівці тебе точно не погладить, — зауважив Ельдар.

Майя скривилася і ледве втрималася, щоб не показати хлопцеві язика. Ось же причепився, як банний лист! Хоча Ельдар мав право на це. Він свою частину договору виконує сумлінно. А ось вона поки не може похвалитися планом з викрадення ключа від його нашийника.

 — Я хочу допомогти Луці повернути батька, — тихо відповіла Майя. — Це все. — Ельдар хмикнув. — Що смішного? — гостро глянула в його спину Майя.

 — Просто ти все одно тут через свого батька. Ти решту свого дитинства росла без нього. Тому так не хочеш, щоб схоже пережив цей хлопчик.

Майя насупилася. Проникливість Ельдара зазвичай її приваблювала. Але не тоді, коли це стосувалося її особистих переживань.

 — Ти, звичайно, може зміг вижити в лісі сам, але... — Вона зам'ялася, засумнівавшись, чи варто в такому зізнаватися. — Я так і не змогла звикнути, — тихо промовила вона. — Ні, я просто не хотіла звикати до життя без сім'ї, яка у мене була. Напевно, приїхавши сюди, я несвідомо сподівалася, що поверну той час, коли була щаслива. Але недарма кажуть — двічі в одну річку не ввійдеш...

Ельдар різко зупинився. Майя, що не встигла зреагувати, врізалася в його спину.

 — Ай! — буркнула вона і потерла ніс. — Ти чого?

 — Ми прийшли, — сказав Ельдар.

Майя вийшла з-за його спини. Моток, чий кінчик пряжі погас, зупинився у круглому проході. Там ще більше висіло всякої вологою гидоти. Ельдар махнув рукою і направив бабку в отвір. Та запалала яскравіше і почала очищати дорогу.

 — Подивися на свій приїзд з іншого боку, — раптом сказав Ельдар, поки вогняна бабка підпалювала бруд і павутину.

Дівчина повернулася до хлопця. Той підібрав моток і став спостерігати, як вогняне заклинання очищує їм шлях.

 — З якою? — запитала Майя.

 — Зосередься не на тому, що ти мала в минулому, а на тому, що можеш отримати в майбутньому.

Майя здивовано подивилася на Ельдара.

Дорога була очищена, і хлопець вийшов з тунелю. Дівчина вийшла слідом і озирнулася. Світло від заклинання Ельдара не змогло освітити все приміщення, в якому вони опинилися — таким величезним воно виявилося.