Сергій Фішер - Секрети будиночка номер 5, Сергій Фішер

Частина 28

Наступний ранок розпочався з новин, які сколихнули всю школу. Коли я прийшла, шкільна газета ще не вийшла – спеціальний випуск мав з'явитися перед обідом. Але віртуальний простір вже вибухнув.

– Ти бачила? – Алекс підбігла до мене, щойно я переступила поріг школи. Її очі були широко розплющені від шоку. – Боже, Ліно, ти ПОВИННА це побачити!

– Що? – я відчула, як стискається серце. – Моє інтерв'ю вже опублікували?

– Ні, не твоє, – Алекс схопила мене за руку і потягнула в бік найближчого порожнього класу. – Це про Емму. І її двоюрідного брата. І... Господи, це просто бомба!

Зайшовши до класу, я побачила невеликий натовп учнів, згрупованих навколо кількох телефонів. Обличчя всіх виражали суміш шоку, цікавості і, в деяких випадках, зловтіхи.

– Покажи мені, – попросила я, і Алекс швидко дістала свій телефон.

Вона відкрила інстаграм і показала мені новий обліковий запис, створений менше 12 годин тому, з назвою "truth_behind_five". На аватарці була розмита фотографія будиночка номер п'ять з табору. Контент складався з трьох постів, опублікованих рано вранці.

Перший пост – копія листа від адвоката, адресованого Річарду Кларксону, що стосувався "конфіденційного врегулювання" стосовно "інциденту з неповнолітньою" два роки тому. Лист був датований минулим роком і містив дипломатичні, але недвозначні формулювання про "запобігання публічного розкриття" і "значну компенсацію постраждалій стороні".

Другий пост – скріншоти повідомлень між Еммою та Кевіном, де вони обговорювали "проблему з тією дівчиною" і "необхідність замести сліди". Емма писала: "Тато все владнає, як минулого разу. Тільки будь обережнішим цього разу, добре? Не залишай слідів."

Третій пост – найбільш вибуховий – містив аудіозапис розмови, яка, судячи з усього, відбувалася між Еммою та Софією минулого року. На ньому Емма говорила: "Кевін тебе обрав, розумієш? Це велика честь. Він міг би вибрати будь-яку дівчину, але вибрав тебе. І так, він одружений, але цей шлюб – просто формальність. Батьки наполягли. Він зовсім не любить її."

Софія на записі звучала невпевнено: "Але він набагато старший... І я не впевнена..."

"Не будь такою дитячою," – перебивала її Емма. – "Кевін не якийсь збоченець, що полює на дітей. Він просто бачить в тобі зрілість, якої немає у більшості дівчат твого віку. Вважай це компліментом."

Я слухала, відчуваючи, як мурашки біжать по шкірі. Емма активно підштовхувала Софію до стосунків з Кевіном. Маніпулювала нею, лестила, створювала ілюзію "особливості" і "обраності".

– Це Софія опублікувала? – запитала я Алекс, не відриваючи погляду від екрану.

– Не знаю, – відповіла вона. – Обліковий запис анонімний. Але хто ще міг би мати такі записи?

Хто ще? Я знала, хто – я сама. Час, проведений з Софією, збір інформації проти Емми... Я отримала подібні матеріали. Але я ніколи не бачила цього конкретного листа від адвоката. І ця розмова між Еммою та Софією також була новою для мене.

– Що найцікавіше, – продовжила Алекс, гортаючи коментарі, – Емма не спростовує це. Вона видалила свій інстаграм годину тому, а її батько, кажуть, скасував всі зустрічі на сьогодні.

– Вони в паніці, – пробурмотів хтось із натовпу. – І правильно. Якщо це правда про "минулий випадок"... то це не лише про табір. Вони приховували подібне раніше.

– А цей Кевін... – додав інший голос. – Який хворий! І Емма допомагала йому!

– Якщо це справді її голос на записі, вона не просто знала – вона активно підштовхувала Софію, – зауважила дівчина з паралельного класу. – "Велика честь"? Серйозно? Як можна таке говорити?

Я мовчала, ошелешена масштабом викриття. Це було набагато більше, ніж просто "Емма знущалася з дітей у таборі". Це було "Емма і її сім'я систематично приховували хижацьку поведінку родича".

– Ліно, – Алекс потягнула мене вбік, подалі від інших. – Ти знала про це? Про попередній випадок?

– Ні, – чесно відповіла я. – Я знала тільки про Софію. І деякі натяки на "інших дівчат", але не конкретно про це.

– Це змінює все, – прошепотіла Алекс. – Якщо це правда... Емма не просто заздрісна дівчина, що знущається з інших. Вона...

– Співучасниця, – закінчила я за неї, відчуваючи, як слово обпікає язик.

Раптом двері класу відчинилися, і ввійшла вона – Софія. Всі голови повернулися в її бік, і розмови миттєво стихли. Вона виглядала спокійною, майже відстороненою, дивним чином впевненою в собі.

– Доброго ранку, – сказала вона, ніби не помічаючи загального збентеження. – Що тут відбувається?

На мить запала тиша, потім хтось несміливо сказав:

– Ми... бачили публікації. Про тебе, Емму і її двоюрідного брата.

– А, – Софія кивнула, ніби йшлося про погоду. – Так, я бачила. Цікаво, хто міг таке опублікувати.

Її погляд на секунду зупинився на мені, і я відчула, як щось холодне проходить по хребту. В її очах не було ні звинувачення, ні питання. Тільки... знання. Вона точно знала, що це не я. І здавалося, знала, хто саме.

– Софіє, – нарешті зважилася запитати одна з дівчат, – це правда? Те, що там сказано?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍