Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Бачив, як він загинув, - відповідає хрипкий голос.

- Що ж, це доля, - Кертіс, зволікаючи, дістає кинжал і раптом швидко встромляє його у груди Ліама. Тіло брата вигинається у судомах агонії, а Кертіс, закривши очі, швидко шепче якісь слова. Його руки на грудях мого брата залиті кров’ю, і він піднімає одну і проводить нею по губах, не припиняючи говорити нечутні фрази. Я лиш вловлюю риму, якою закінчуються строфи. Закінчивши, Кертіс падає на груди мого брата і …п’є. Жадібно п’є кров з рани ще тремтячого тіла.

Коли він підіймає обличчя, залите кров’ю, в його очах дивний блиск. Він витирається рукавом і його обличчя навіть у сутінках інше. Я чітко бачу, що Кертіс ніби наповнений силою.

- Святі предки! – шепоче його невидимий співрозмовник. – Ви ж помолодшали років на десять! Неймовірно…

Кертіс підіймається сильним рухом і розправляє плечі.

- Подбай про тіло. І знайдіть його батька – їх треба поховати разом. Це все, що ми можемо зараз зробити.

Він йде і я чую накази, які він віддає енергійним голосом комусь іншому. Його постать зникає у пітьмі. Пітьма ховає обриси поля чи моєї кімнати? Я не бачу нічого, навіть дихання свого не чую, лиш холод, який охоплює мене і рідкі болючі удари серця в грудях.

- Сінна.. – шепочу не чуючи себе, - Сінна! Де ти?!

Холод не відпускає, таке враження, що тіло вкрилось памороззю, ніби я лежала надворі. Пальці не згинаються. Треба покликати Грейс… але я не можу. Вона з Реєм, не можна його розбудити. Взагалі не підходити до нього, доки в мені цей холод.

Мірган. Є Мірган, і він найближче – в сусідніх покоях.

Мій стук ледве чую я сама, але двері невдовзі відкриваються. Полегшено перевожу подих, коли він хапає мене за плечі і прикриваю очі. На секунду. Але отямлююсь вже у кріслі, закутана у ковдру.