Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 34

АВА

Пройшло кілька днів, як я підозрюю, що Сінна в руках Кертіса і зараз ми сидимо в залі і тримаємо чергову нараду. Складність у тому, що Сінна – недостатньо важлива персона для присутніх тут чоловіків. Та й немає впевненості, що вона дійсно в заручницях. Леді Агата, судячи з усього, в безпеці теж… Тому ніхто не хоче даремено витрачати зусиль.

- Зрозумійте мене правильно, Аво, - каже Фрай. – Мірган не може галопом увірватися у помістя Кертіса, вбити його людей чи самого власника. Таке можливо лише у виключних ситуаціях, коли на кону життя. Зараз ви всі у безпеці. А в нашій країні є закони, врешті решт. Напад одного лорда на іншого без достатньої причини приведе Міргана на лавку підсудних.

- Згідно слів вашої Сінни, у Кертіса є чоловік шістдесят, - вступає і Девін. – Ми, якщо підтягнемо всі сили і залишимо замок без захисту, матимемо до вісімдесяти. Це, перевага, звісно, але не така вже й велика. І втрати можуть бути значними.

На це мені відповісти нічого. Я зовсім не бажаю влаштовувати локальну битву. І тим більше наражати на небезпеку тих, хто взяв мене під свій захист.

- Але й сидіти тут без діла також немає сенсу, - говорить Мірган. – До того всього, мені не подобається, що Кертіс так близько до моєї матері.

- Потрібно розвідати ситуацію, - кажу. – Ми маємо довірену людину, яка могла б взнати що й до чого? Принаймі, у леді Агати, та й Сварт має знати ситуацію зі свого боку.

- Це, схоже, єдине, що нам лишається, - визнає Мірган. – Розвідка.

Очі чоловіків загораються, щойно намічається якийсь план і починається бурхливе обговорення. Вирішено послати кількох розвідників – не тільки у Вінтхол, але й у Хемпстон – про всяк випадок, і до мого маєтку теж. Можливо, Сінна на свободі, та й мої люди можуть щось знати. До того ж отримати інформацію про реальні сили Кертіса також важливо.

Девін першим викликається поїхати, але, після обговорень, це визнається недоцільним. Його можуть впізнати – у місті ми з ним запам’яталися. Я згадую про Серла – коваля, який привіз Грейс з Реєм. Цікавлюсь у Ольсана щодо нього. Виявляється, той залишився у замку – чи тут краща платня, чи вся справа у Грейс. Здіймаю брови у здивуванні. Для неї це, мабуть, мезальянс – в мене вона була практично управителькою, та й зараз – довірена особа. Та й нічого такого вона при мені не згадувала. Втім, це можуть бути суто домисли Ольсана чи навіть Серла. Що думає з цього приводу сама Грейс – невідомо. Але коваль родом з села на моїх землях, і, як місцевий, краще орієнтуватиметься. Якщо він погодиться виконати таке доручення…

- Я поговорю з Грейс, а потім і з Серлом, - кажу. – Це було б хорошим варіантом.

- Я теж розпитаю своїх людей, - каже Мірган. – Пошукаю когось місцевого.

 

З появою військового загону Міргана замок з тихого і мовчазного став дуже «живим». На майданчику регулярно проводять тренування, тож прокидатися від брязкоту зброї стало звичним. З навколішніх сіл довелося найняти помічниць на кухню. Ковалю, думаю, теж знайшлась робота. Але до нього я навідаюсь завтра. А поки що… ми з Грейс займаємось звичайними справами і тільки ввечері, коли Рей вже тихо сопить у ліжку, я питаю її про Серла.

- Що я про нього думаю? – перепитує Грейс. – Ну… він легкий на підйом. От, лишився з дитиною на новому місці, хоче спробувати тут. Звичайно, тепер, коли тут багато воїнів – йому завжди знайдеться робота, але ж спочатку було досить тихо. Дружини він не має, померла два роки тому. Крім дочки в нього є ще старший син – йому шістнадцять чи щось коло того. Зараз кузня залишилась на нього.

- А взагалі яке враження на тебе справив? Він надійний?

- Так. – без сумніву відповідає Грейс. – Ми почувалися з ним у повній безпеці. І донька в нього – миле дівчатко. Так допомагала мені з Реєм. Я й тепер забігаю до них – адже дівчинці важко без матері, хоч вона не голодна, й одіта, але все не то. От брала її з собою шити, то попри ваше плаття їй ще ляльку зробили – бо вона жодної не мала…

- А ще діти в замку є?

- Ні, але може хтось і приведе. Тепер людей стало більше. І Рею буде з ким погратися.

- Приводь до нього ту дівчинку, якщо вона йому подобається. Хай граються. Скільки їй років?

- Чотири. За нею ще самою дивитися – але ви не турбуйтеся, я встигну. – Грейс помітно повеселішала. Видно, дитина припала їй до серця.

Коли Грейс йде спати в кімнату до Рея, я ще зволікаю. Лампу я загасила, але в кімнаті не темно – на небі місяць, та й очі вже звикли. Йду до каміну і беру горнятко з настоєм, що принесла раніше. Поки ми відправимо людей, поки вони повернуться – пройде час. Більше тижня, в будь-якому випадку. Мені потрібно спробувати дізнатися, що з Сінною, раніше.

Повільно випиваю настій і лягаю у ліжко. Якийсь час просто дивлюсь на стелю, намагаючись очистити свідомість від сторонніх думок. Розглядаю сірі тіні, що повзуть по тканині, ворушаться. Здалеку долинають звуки нічного табора. Тіні зливаються, закручуються у воронку, що стрімко наливається пітьмою, серце стискається і падає вниз, вниз, все глибше… аж до поля бою, що виринає перед очима. Битва закінчилась, і солдати блукають між трупами, добиваючи ще живих. Стогони, брязкіт зброї… Все у сірих сутінках і Кертіс, схиливши коліно, слухає пульс воїна коло його ніг. Повільно підіймає голову і дивиться крізь мене.

- Він не жилець. – воїн коло його ніг непритомний і у залитому кров’ю обличчі я впізнаю Ліама. Мій брат повільно стікає кров’ю, не приходячи у свідомість. – Де старший Грехот?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍