Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

— Роуз! — раптово закричав хтось на задвірках свідомості. — Роуз! Розплющ очі! Нумо! 

Він продовжував кликати мене знову і знову, аж поки чиїсь сильні руки  не стиснули мої плечі, різко повертаючи до теперішнього. 

— Роуз, подивись на мене! — крив він, злякано тримаючи в обіймах. Він розгублено намагався до мене достукатися, поки шукав щось поглядом. — Потерпи трохи… Двері заклинило… Я зараз розібю їх і виберемось. Тільки не зникай нікуди, добре?

Надійні руки відпустили мене знову і я з жахом дивилась, як Хевен підбіг до стійки, охопленою димом, та дістав з-за неї металевий стілець. В очах знову потемніло, змушуючи мене рефлекторно терти повіки тремтячими руками. Почувся глухий удар. Потім ще один. Ще один. Я слухала, як Хевен намагався пробити двері та старалася заспокоїтись. Кінцівки невблагано заніміли і мені коштувало титанічних зусиль стати на коліна та повзти до виходу. 

Раптовий тріск пронизав хол. Товсте скло посипалося на підлогу десятками уламків, що розлетілися в різні боки, віддзеркалюючи червоний відблиск аварійного світла. Хевен відкинув стілець в сторону та повернувся до мене, підхоплюючи за плечі. Мій погляд зачепився за глибокий поріз на руці з якого текла кров і я ледве стрималась щоб мене не знудило на тому ж місці. 

— Ходімо! — він схопив мене за руку і повів крізь розбиті двері.

Морозне повітря з присмаком диму вдарило в обличчя, змушуючи мене закашлятися. Я не знаю як довго ми йшли вперед, як дісталися до безпечної відстані. Як впали на холодний сніг та  полегшено видихнули. Все, що закарбувалося в моїй памяті — гучний вибух та язики полумя, які проривались крізь дах  Heavenscentа.