Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Я почала метушливо згадувати, чим завжди закінчувалися мої сновидіння. 

 Мін дивився мені в очі...   

 При думці про це у мене пробігли мурашки по тілу.   

 Джи Мін дивився мені в очі, і я відчувала якусь слабкість, мене немов заколисувало щось. Я засинала завжди лежачи в ліжку в нього під боком або обійнявшись з ним. Мої сни ніколи не переривалися раптово або, як часом бувало, «на найцікавішому». Я засинала у своєму сні. А починався він із того, що я прокидалася.   

 Це не були сни.   

 Коли це зрозуміла, мені стало якось навіть трохи моторошно. Я не знала, чому Джи Мін не міг просто прийти до мене. Відкрито, нехай і не при світлі дня? Навіщо всі ці «сни»? Чому пробирається немов злодій? Як довго збирається так приходити до мене у снах?  

 Спочатку я палала праведним гнівом, вважаючи, що більш жорстоко зі мною він і не міг вчинити. Але потім, згадуючи його слова про те, що він має піти, зрозуміла, що так, принаймні, коли знову зникне надовго або назавжди, для мене лише закінчаться сновидіння.  Розлучатися з тим, чого в тебе немає, не так складно. До того ж я сама дозволила з'являтися до мене у снах.   

 Цілий день проходила, не знаходячи собі місця. Я чекала настання ночі з трепетним хвилюванням, немов перед якимось іспитом. Тепер точно знала, що мої видіння зовсім не дивні - вони справжні.  

 Думала над тим, що скажу Міну, що робитиму. Зізнаюся в тому, що дізналася, чи дозволю продовжити цю гру? Адже якщо Джи Мін, розшукавши мене, вирішив порушити лише мій сон... Що, якщо він більше не прийде, якщо зникне знову?   

 Я довго чекала, із завмиранням серця вкладаючись у ліжко, але ніяк не могла заснути від хвилювання. Перевертаючись із боку на бік, розуміла, що мені стало раптом вкрай незручно у своєму ліжку. Коли, нарешті, заснула, залишок ночі пролетів для мене, як одна мить. Мін не прийшов.  

 Але чого я очікувала? Він «снився» мені не щоночі. У цьому не було якоїсь закономірності: через кілька днів, через місяць.  

 Мене раптом охопив панічний страх. Мін може більше й не прийти. Адже я справді не знала, коли це трапиться знову, коли він мені буде «снитися».   

 Наступна ніч була для мене неспокійною, і я довго не могла заснути, а потім часто прокидалася.   

 Розплющивши очі вкотре, побачила Міна. Він лежав поруч зі мною на боці й дивився на мене. Цього разу він не став мене будити. Мабуть, і не збирався - я сама прокинулася. Можливо, це справді має бути останній раз, коли він приходив до мене.  

 Моє серце шалено заколотилося в грудях, але я боялася навіть поворухнутися. Що, якщо поворухнуся, і Мін зникне?   

 Усе, про що думала, розмірковуючи над тим, як поведуся, що скажу, вилетіло з голови. Я раптом виявилася не готовою до появи Міна. 

 Мовчки дивилася на нього. Світло вуличних ліхтарів із вікна розсіювало нічну темряву, немов у кімнаті горів світильник.  Я добре могла розгледіти обличчя Джи Міна. Наступної миті зрозуміла, що приховувати від нього нічого не вийде. Мін зрозумів усе. Знає, що я здогадалася про справжню природу моїх снів із ним. Його погляд став трохи іншим, навіть настороженим.   

- Сердишся на мене, - промовив Джи Мін.  

 Не очікувала, що Мін, тільки глянувши на мене, зрозуміє про те, що знаю про його витівки. Я забула, наскільки добре ми «читали» одне одного. Мені, принаймні, нічого не вдавалося приховати від нього.  

- Учора сердилася дуже сильно.  

- А сьогодні?  

- Сьогодні... Я ще не вирішила. Трохи.  

 Я піднялася і встала з ліжка. Мін підвівся слідом за мною.  

- Ти збирався прийти сьогодні востаннє? - запитала, не обертаючись. 

- Джи Йон...  

- Навіщо ти так чиниш зі мною?  

- Не бачити тебе дуже важко.   

- Сімнадцять років ти з цим справлявся.  

 Я розвернулася до Міна і здригнулася. Він стояв зовсім поруч. Я не чула, як він підійшов і так швидко. Останню фразу вимовляв стоячи зовсім не тут.  

 Мимоволі зробила крок назад. Зараз він здавався таким дивним. Невже я відвикла від нього?  

- Не завжди, - промовив Мін.   

 Він підняв руку в якомусь жесті. Мабуть, хотів доторкнутися до мене, але я знову відсахнулася назад.  

 Не знаю, що на мене найшло. Я почала приходити до тями. Тепер у моїй голові палали думки і запитання.  

- Сьогодні я мав прийти востаннє.  

 Ці слова явно давалися Міну важко. Він опустив погляд і, здається, зітхнув.  

- І ти не повинна була мене побачити.  

- Тоді йди, - промовила і сама злякалася того, що вимовила вголос, немов це говорила не я.  

 Мін підняв на мене погляд, і в мене стиснулося серце від того, як він на мене дивився.  

- Не муч мене, - благала я. - Ти ж не залишишся.  Ти кинув мене. То навіщо повертаєшся?  

- Я не зміг. Сотні разів казав собі, що ніколи не потурбую тебе, не нагадаю про себе, але завжди повертався. Проте... всього лише бачити тебе на відстані й не мати можливості навіть підійти до тебе... Я став жадібним. І знову відчувши тепло твого тіла, його аромат... На мить повірив, що можу зробити тебе своєю... Але як же важко зізнатися, сказати, хто я.