Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Усе готове до запуску. Комп’ютер під’єднано до вхідного

порту транспондера, як Фред і написав. Програму перезапису

налаштовано за його підказками. Новий код і дані реєстру готові

до введення. Я ввела нову назву корабля. Її вибрав Фред?

— Ні, це зробив я.

— Ага. Добре. Але... — Наомі замовкла і знову махнула рукою

в бік транспондера.

— Що сталося?

— Джиме, ці штуки проєктують так, щоби в них не лазили.

Цивільна версія транспондера просто розплавиться у цілісний

шмат кремнію, якщо запідозрить, що в неї хтось втручається.

Звідки нам знати, який захист передбачено у військових?

Запустити в реактор магнітний стрижень? Перетворити нас на

ще одну наднову? — Наомі повернулася до Голдена і подивилася

йому у вічі. — Я налаштувала і підготувала все, але, гадаю, запускати цю штуку не варто. Наслідки невдачі можуть бути

катастрофічними.

Підвівшись, Голден пішов до комп’ютерного термінала.

Програма, яку Наомі назвала «Транс01» , була готова до запуску.

Голден завагався на мить, а тоді натиснув на кнопку. Корабель

не випарувався.

— Гадаю, Фредові ми потрібні живими, — сказав він.

Наомі обм’якла і шумно та повільно видихнула.

— Бачиш, саме тому я не надаюся для командування, Джиме.

— Не любиш важкі рішення, не маючи повної інформації?

— Не люблю самовбивчі безвідповідальні рішення, — відповіла

Наомі й узялася поволі збирати транспондер.

Голден затиснув кнопку системи загального сповіщення на

стіні:

— Ну що ж, командо, вітаю всіх на борту газотранспортника

«Росинант».

— Що це ім’я взагалі означає? — поцікавилася Наомі, коли

Голден відпустив кнопку.

— Це означає, що пора нам пошукати собі вітряки, — кинув

через плече Голден, прямуючи до ліфта.

* * *

Інженерно-виробничий концерн «Тайко» був першою

з мегакорпорацій, які перемістилися в Пояс. На світанку

космічної експансії інженери «Тайко» за допомогою флотилії

кораблів захопили невелику комету і припаркували на

стабільній орбіті — пункт поповнення запасів води за

кількадесят років до того, як «Кентербері» та подібні до нього

почали возити кригу з майже невичерпних запасів кілець

Сатурна. Ця інженерна операція виявилася найкомплекснішою, найтяжчою і наймасштабнішою в історії людства — аж поки

«Тайко» не взялися за наступний проєкт.

Щоби побити власний рекорд складності, «Тайко» вбудували

у скелясті Цереру й Ерос величезні реактивні двигуни та

кільканадцять років навчали астероїди обертатися довкола своїх

осей. Їх залучали до створення мережі міст-дирижаблів над

хмарами в атмосфері Венери, але суперечки про права розробки

та забудови провалилися в лабіринт судової тяганини, що

триває вже восьме десятиліття. Хтось говорив про космічні

ліфти на Марсі та Землі, але нічого конкретного з того поки не

вийшло. Якщо ви маєте амбітний задум у Поясі та гроші, аби

оплатити неймовірні дива його інженерного втілення, — ви

звертаєтеся до «Тайко».

Станція Тайко, поясанська штаб-квартира корпорації «Тайко», складалася з двох велетенських кілець навколо півкілометрової

сфери. Центральна сфера вміщала шістдесят п’ять мільйонів

кубометрів складів та виробничих цехів. Два житлові кільця, які

оберталися у протилежні боки, були домівкою для п’ятнадцяти

тисяч робітників із сім’ями. Згори на виробничій сфері

бовваніли кілька маніпуляторів, які, здавалося, могли

заввиграшки

розірвати

на

частини

великогабаритний

вантажний корабель. Із протилежного боку був горбочок на

півсотню метрів у діаметрі — реактор і двигун флагманського

класу перетворювали станцію Тайко на, безперечно, найбільшу

в усій Сонячній системі пересувну будівельну платформу. Кожне

приміщення у масивних кільцях трималося на поворотних

кріпленнях,

завдяки

яким

житлова

зона

могла

переорієнтуватися на гравітацію від тяги двигуна, коли кільця

припиняли крутитися і станція летіла до наступного пункту

призначення.

Голден усе це знав, але від першого погляду на станцію йому

все одно перехопило подих. Вражали не тільки розмір і розмах.

Подивовувала думка, що чотири покоління найрозумніших

людей