Очеретяна Кішка - Фаворитка. Між двох вогнів, Очеретяна Кішка

Глава 41

- Я не дозволю тобі повернутися до того, хто тебе не вартий і, сподіваюся, його вже немає серед живих, щоб знову стати між нами! - голос принца тепер звучав упевнено і навіть зі злістю, але незабаром він ніби схаменувся. - І я тобі не брешу! Чужі імена не знадобляться, я носитиму ім'я батька, а твій шлюб із Рос Джонсом... адже це завжди була помилка! Згодна ти стати Шарлоттою ді Лагот? Поглянь на мене!

Шарлотта підняла вії, у неї не вистачало сил, щоб відштовхнути охопленого азартом герцога і сил - щоб тікати від нього і від себе самої. Едвін підсів ближче і схилився до її обличчя. 

- Я сумував за тобою, я ні хвилину про тебе не забував! Знала б ти, скільки разів ти мені снилася, я ледь не збожеволів, навіть якби Філіпп не з'явився, я рано чи пізно вкрав би тебе в Дерика! Скажи, ти мене згадувала? Хоча б після тієї зустрічі на ярмарку? - тепер пальці ковзали по її щоці, торкалися мочки вуха і пестили завитки волосся.

- Ні! - приречено відповіла графиня.

- Ніколи? - він ще трохи скоротив відстань між ними і пробіг кінчиками пальців по шиї до ямки, де неспокійно билася під шкірою жилка - Жодного разу? Навіть коли приймала ванну? Лягала спати? Ходила до церкви сповідатися? 

- Ні! - її напіввідкриті губи ще не встигли зімкнутися, коли Едвін ними заволодів. 

Це був глибокий і такий шалений поцілунок, що в неї запаморочилося в голові, а пальці мимоволі зім'яли оксамитове покривало на підлокітнику крісла. Боротьба була відчайдушною, але недовгою. У голові не залишилося жодної думки. 

- Скажи, що ти поїдеш зі мною! Скажи: «так»! - він на мить відсторонився, щоб зазирнути в очі, які дивилися на нього крізь поволоку сліз, відірвав її руки від крісла і закинув собі на шию. - Хочеш віднесу тебе, як колись? 

Шарлотта похитала головою, голос їй не корився, але Едвіну, схоже слова, і не були потрібні. Яке б ім'я він не носив зараз, принц так і залишився принцом – самовпевненим, тим, хто звик завжди отримувати все, що забажає. А він хотів цю жінку і досі не забув того дня, коли графиня рос Джонс обрала замість свободи опального графа! Чекати він не став, а вчинив точно, як сказав - вже притиснув до себе дорогоцінну ношу підхопив на руки й попрямував до дверей. 

- Я забираю тебе, нам тут більше робити нічого! - три короткі удари у двері та замок відчинився, випускаючи їх на волю.. 

- Едвіне, відпустіть мене, це шалений крок, і ви самі про нього пошкодуєте! Поруч із вами я не житиму, не змушуйте мене піти на смертний гріх і вкоротити собі віку!

У своєму розпачі, який боровся зі жалістю та страхом, Шарлотта не відразу помітила людину, що відокремилася від стіни. Невідомий виріс перед ними наче з-під землі і перегородив дорогу. 

- Модесто?! – Едвін зупинився й опустив свою полонянку на підлогу. – Що ти тут робиш?! 

- А ви самі як думаєте? – офіцер виглядав збожеволілим, його очі горіли пекельним вогнем. - Я  давно вас розкрив і прийшов, щоб сказати останнє слово. Ви відібрали у мене жінку, яку я кохаю понад усе! Не знаю, як такому слимаку удалося обдурити її, але зі мною це не пройде, бо я знаю правду! Ви, так звана високість, вкрали й моє кохання, і мою дочку, заради яких я готовий віддати життя. Ви – нікчемний, самовпевнений самозванець, але я готовий був промовчати заради спокою тією, яку люблю! Мені нічого не варто було видати вас. як зрадника в перший же день і треба було так і зробити, бо ви нічим не відрізняєтесь від свого двійника - тепер намагаєтесь спокусити ще одну жінку? Зламати ще одне життя? Так. я всього лише солдат, але Бог зробив мене месником і вклав в руки зброю. Знайте, нова іграшка вам не дістанеться і я не дозволю більше навіть наблизитись до Катріни Оссервам!

 

Одним рухом Едвін відштовхнув Шарлотту до себе за спину, але торкнутися зброї не встиг. Удар припав прямо йому в груди. Поранений видав тихий стогін, ноги в нього підігнулися і тіло звалилося на підлогу. Здивовані очі дивилися на свого суперника, він намагався щось сказати, але язик його не слухалася. 

- Ні! – крик Шарлотти розірвав тишу кімнати і змусив убивцю відсахнутися. - Едвіне, ні, прошу тебе, тільки не вмирай! Подивися на мене, будь ласка! – вона підхопила його голову і поклала до себе на коліна. Пляма на його грудях стрімко розросталася, а обличчя спотворило борошно болю. 

- Едвін?! – Модесто навіть не намагався тікати, лише дивився на розпростертого біля ніг суперника – перед ним був не Філіпп, який відібрав кохану, це була фатальна помилка. 

- Покличте когось!! – сльози градом котилися по обличчю графині, вона притиснула рану на грудях герцога, хоч і розуміла, що це марно. 

- Не треба, – пальці Едвіна зімкнулась на її руці, блакитні очі спрямували останній погляд і завмерли.

Графині здалося, що під нею раптово розкрилася прірва, яка затягує в чорноту. Вона впала на груди принца, вчепилася в його одяг і щось кричала, сповнена розпачу. Тільки коли хтось струсив її, відриваючи від того, хто ще недавно освідчувався в коханні, а тепер лежав бездиханний, графиня сама змогла вдихнути. 

- Залиште його, тут уже нічим не допоможеш! Вам треба йти! – хто це був, графиня не розібрала, відчувалася лише залізна хватка та холодний, спокійний голос. Її відтягли убік, у кімнату вбігла охорона, Модесто повалили на підлогу, але яке тепер мало значення?

- Я не хочу, відпустіть мене! – Шарлотта кинула прощальний на Едвіна, але незнайомець витяг її з кімнати й поставив на підлогу. 

- Просто переставляйте ноги, якщо не бажаєте стати наступною! Скаржитися на мою грубість будете потім! 

Він схопив графиню за лікоть і пішов так швидко, що вона ледве встигала слідом. Спотикаючись і крокуючи поруч із незнайомцем, готовим будь-якої хвилини дати відсіч непроханим гостям, Шарлотта раптом впізнала це місце! Їй не здалося – і кімната, і меблі справді були знайомими, бо вони нікуди не виїжджали з палацу! Це була чудово розіграна вистава – карета Ізабелли просто їздила по окрузі, щоб повернутися туди, де Шарлотту ніхто не шукатиме. Або майже ніхто…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍