Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

готувати не вміє. Зате співає чудово. Бог дав тут і забрав там, це очевидно. Сідайте. Дачники в нас рідкість, можете розповісти щось про світ.

Косма пройшов за парохом у вітальню, оформлену в старомодному стилі, але зі смаком і пишнотою, яка не кидалася в очі. Багатство ховалося в дрібницях, які прості смертні навряд чи помітять. Годиннику в

кутку напевно було не менше двохсот років, стіл і стільці також були зроблені в той час, коли шведи з мечем

в руках грабували нашу країну, а не як мирні бізнесмени, які будували нові магазини "Ікея". Косма сів на

вказаний господарем стілець і трохи здивувався, побачивши, що посуд зроблений з чудової порцеляни. Він

розбирався в цьому, бо бабуся дарувала йому на кожен день народження порцелянову чашку з Чмельова, що робило його власником досить великої та цінної колекції. Столові прибори, безсумнівно, були срібними, склянки й графин з наливкою — кришталевими, а сервіз доповнювали келишки зеленого кольору, наскільки

Косма знав, із уранового скла. Також унікальна і цікава річ.

Раптом до кімнати зайшов молодий чоловік у спортивних штанях і футболці з написом "O+CHU+J -

Official Hooligans of Jesus - Satan is dick!". Йому було не більше тридцяти років і він мав тендітну красу в стилі

Леонардо ді Капріо, яка, безсумнівно, прекрасно пасувала до сутани. Економка несхвально глянула на

нього.

– Отче, сідайте і ви. Хто ж таке бачив, вставати тільки на обід? Гріх ліні.

– Та ну вам.

– У нас гість, — сказала жінка з явним докором у голосі. – Не годиться так.

Хлопець поглянув на Косму своїми блакитними очима. Він злегка посміхнувся і налив собі з

великого глечика склянку компоту.

– Гість? – запитав він з легким відтінком цікавості.

– Так, гість, – відповіла господиня.

Священик мовчав, ніби не помічаючи всієї ситуації.

– Теж у відпустку приїхав?

– Ні, поїсть з нами, розкаже, що діється на світі.

– Заспокойтесь вже, Люцинко, новини з усього світу зараз в телебаченні та в Інтернеті.

– По телевізору говорять те, за що їм платять, – обурилася економка. – А коли люди приходять, сидять, їдять, п’ють, то і говорять, як воно є. На повний шлунок легше обговорювати проблеми цього світу.

Та і брехати важче. А в їхньому телевізорі тільки худі люди і сухотники. Вічно вони недоїдають, на цих дієтах,

10

винаходах з гіпермаркетів, салатах. Так, вони постійно їдять тільки салати. І з сухою пикою, п’ють тільки воду.

То як може такий постійно голодний і тверезий говорити правду, не знаючи життя? Він не може нічого

сказати, і його не варто слухати, – закінчила вона свою промову, з гуркотом поставивши супницю на стіл.

– І що ви таке кажете, Люцинко? — пирхнув молодий священик. – Там життя знають, бо там життя і

діється, там світ ногами штовхають, щоб він крутився. Тут навіть не відчуваєш, що він ворушиться.

– Єдине, куди вони можуть світ штовхнути, це в дупу, – сказала економка. – Бо вище не дістануть.

– Люцинко! – сказав нарешті парох. – Думайте, як виражаєтесь перед гостями.

– А панотець нехай не люцинкує, а сідає. Суп гарячий, котлети доходять. Добре, що панотець сказав

мені, що, мабуть, у нас буде гість на обіді, то котлет докрутила. А то б стидоба мені була.

Усі троє подивилися на Косму. Економка холодним поглядом, але такий, мабуть, такий в неї був

завжди, її маленькі, глибоко посаджені очі були схожі на штучні намистини. Обличчя пароха здавалося

безвиразним, але в кутиках його вуст була ледь помітна посмішка. Молодий священик широко посміхнувся і

витер ложку серветкою. Косма помітив, що перед трапезою ніхто не молився, що його трохи здивувало.

– То ви чекали гостя? - спитав він.

– Так, я бачив вас сьогодні вранці на цвинтарі, – відповів парох, беручи від економки тарілку з

овочевим супом. – Я знав, що рано чи пізно хтось з'явиться в справі того зникнення.

– Отче, не грайте роль такого собі отця Матеуша3, – втрутилася Люцина, простягаючи Космі тарілку з

супом. – Минулого тижня Валясякова сказала вам, що хтось забронював номер і передоплата надійшла з

рахунку поліції. Ось і весь секрет.

– То пан з поліції? – відразу зацікавився молодий священик.

– Так, – без особливого ентузіазму відповів Косма. Ну ось, весь майстерний план пішов в пизду.

Змова на найвищому рівні. Але Валясякова не зрадила, що знає про нього, адже вона серйозно випитувала

про його професію.

– І в якійсь справі? – запитав молодий.

– Можна сказати і так, — недбало відповів Косма. Він не збирався пояснюватись, справу про

зникнення хотів приватно обговорити з парохом.

Господар тим часом бурмотів щось над тарілкою і зиркнув на економку, ніби чекаючи коментаря.

Однак він не почув жодного слова, тому вирішив заговорити сам.

– Поліцейський завжди залишається поліцейським. Так само, як ксьондз завжди залишиться

ксьондзом, - відверто сказав він і багатозначно подивився на молодого.

Той не відповів, лише насмішкувато посміхнувся.

– І ксьондзи потрібні, і поліцейські, — втрутилася економка, беручи зі столу вазу. –