Богдан Миколайович Бойчук - Аліпій II і його наречена, Богдан Миколайович Бойчук
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чому ти такий переляканий? — спитала Наречена.
— Я не переляканий, а здивований і захоплений.
— Чи ти далі любиш мене?
— Люблю, безмежно! Я ні на хвилину не забував тебе.
— Ти мені також милий.
— Але скажи, — наважився Аліпій, — як у тебе народилася дитина, коли ми не кохалися.
— О, ти не знаєш?
— Ні. Я нічого не знаю.
— Мій Ісусик народився непорочно.
Душею Аліпія ринули: острах, подив і розчарування водночас. Він підповз на колінах до неї й поцілував у руку. Мозаїка ікони була холодна під губами.
Заки Аліпій вибрався по світляній дорозі назад, надворі було зовсім темно. Він не пригадував, якими доріжками добирався ранком до Церкви, тому й не знав, як повертатися назад. У поспіху звернув у першу вуличку, на яку натрапив. Та вуличка зараз таки закінчилася, й Аліпій мусив скручувати направо, тоді наліво і знов направо. Він блудив вуличками до півночі, аж зовсім випадково опинився на окраїнах містечка й розпізнав Явдошину хатину.
Явдоха сиділа на стільчику біля печі й сум вливався їй у душу. Вона була певна, що Аліпій нарешті знайшов свою наречену, і вона, Явдоха, ніколи вже не побачить його. Він часто вибирався на пошуки нареченої, але завжди повертався на вечерю. А це ось минула північ, а його й далі не було.
Тож, коли заскрипіли сінешні двері, Явдоха з радости скрикнула «Алипку!», вибігла до сіней і, обціловуючи його, затягнула до світлиці. Тоді кинулась підігрівати вечерю.
Явдоха ніяк не могла звикнути до імені Аліпій, воно звучало неприродно й холодно для неї. То й почала називати його Алипком. Для нього ж спад від Аліпія II до Алипка був дуже стрімкий, — як від боярина до селянина. Але він скоро звик до цієї форми його імені, — в Алипку було більше тепла, більше інтимности, більше любови. Це ім'я належало до іншого, простішого і тим природнішого світу, й Аліпій почувався щасливим у цьому світі.
6. Ворожка віщує Аліпію довгу Дорогу
Надворі починало сутеніти, коли Аліпій вибрався на пошуки Нареченої. Він відчував неспокій у душі, крім того, мав передчуття, що саме сьогодні йому відкриється таємниця і зміст майбутнього, крізь яке повинна простелитися також дорога до Нареченої. Тому й вийшов на пошуки, хоч насправді було вже запізно для цього. Він, наче ведений невидимою рукою, скрутив у бічну вуличку, яка вела навскіс на другий кінець містечка. Вуличка була вузенька, тому сутінь з кожним кроком ставала все густішою. Не дійшовши до окраїни містечка, він раптом побачив стару скоцюрблену жінку, яка сиділа на плоті й коливалася. Від несподіванки Аліпій зупинився.
— Ходи, ходи, синку, я чекаю на тебе, — сказала жінка і злізла з плоту.
— Як ви могли знати, що я буду йти цією дорогою?
— Я все знаю, синочку.
Жінка була маленька, згорблена, і чорна хустка, яку вона накинула на плечі, сягала кінцями до землі. її обличчя, хоч порізане зморшками, випромінювало щось приємне, лагідне. Тільки темні, глибокі очі різко проколювали Аліпія.
— Ходи, ходи, чого стоїш, мов заляканий хлопчина?
— Куди я маю йти?
— Чи ти не зрозумів? Я запрошую тебе до себе. Вона підійшла до нього, взяла його за руку й повела за собою. Вони перейшли густий, зарослий садок і крізь темний отвір зайшли чи то в печеру, чи то в запалу хатину. На диво, в хатині було чепурно й затишно.
Стара зміряла Аліпія поглядом і розсміялася. її сміх був схожий на рипіння заіржавлених дверей.
— Ти гарно виглядаєш, хлопче. Якби я була на двадцять років молодша, то миттю відірвала б тебе від Явдохи. Тоді ти щойно знав би, що таке кохання з жінкою.
Вона знову заскрипіла придушеним сміхом. Викашлявшися, сіла на триніжку за маленьким столиком і взяла в долоні кришталеву кулю. Вона так зосереджено й довго дивилася в ту кулю, аж Аліпію робилося моторошно.
— Тебе жінки любитимуть, юначе. Не тому, що ти гарний, а тому, що ти безпорадний. Але не втікай від них, кохай їх. Бо жінка до кінця життя не простить тобі, коли ти раз втечеш від неї.
— І моя Наречена не простить мені?
— Не випереджуй подій! Я ніякої нареченої ще не бачу.
— Але я мав Наречену.
— Бачу, бачу. Ти втік від неї.
— Так.
— Ти не любив її, хлопче?
— Любив, безмежно.
— То чому ти втікав від неї?
— Мене так вразила її краса, що я мусив втікати, щоб не розплакатися перед нею.
— Краще б ти розплакався. Довго дивиться в кристал.
— То що ви бачите?
— Бачу, що ніколи не зможеш знайти її.
— Але я мушу знайти! Інакше моє життя не матиме змісту.
— Як і життя всіх людей.
— Що ви говорите!
— Мовчи!
Зосереджено дивиться в кристал:
— Дорога до неї дуже довга. А на кінці дороги, не розумію, що це значить, бачу на кінці твою наречену, але ти наче зустрінеш її і не зустрінеш.
— Що це має значити?
— Кажу, що не знаю, — невдоволено гаркнула стара й відсунула кулю.
— То що я маю робити?
— Дай мені свою ліву долоню. Аліпій слухняно простягнув їй руку.
— Твоя лінія життя довга й різка. Я бачу в ній дві жінки, які віддадуть тобі своє життя. Але й заберуть твоє. На кінці лінія життя роздвоюється. Уважай, щоб взяти правдиву дорогу!
— А як мені пізнати, котра правдива?
— Не знаю! — чомусь розсердилася стара.
Вона різко встала з триніжка й подалася до виходу. Аліпій пішов за нею. Надворі стала у воротях і сказала:
— Дай мені ще раз свою руку.
Аліпій простягнув їй долоню.
— Оце твоя лінія серця. Вона не така різка, як лінія життя. Бачиш, довкола прямої лінії плететься оця завивиста. Це твоя дорога до нареченої.
— Але по ній неможливо йти! — вигукнув зневірений Аліпій.
— Все в житті можливо і неможливо. Але простягни перед себе долоню. Отак, отак. І йди в тому напрямі, який показує тобі головна лінія серця. Тобі не треба буде йти через ліси і гори. Дорога до нареченої рівна і пряма, як і твоє життя.
— Значить, треба йти туди.
Стара потакнула головою.
— Спасибі вам! — крикнув Аліпій і побіг.
Він цілком забув, що ворожка провіщала довгу дорогу до Нареченої, і, піднесений на дусі, повний надій, не біг, а летів понад степом. Туман підносив його вгору, і він не відчував ні твердості землі, ні м’якості трави. Опам'ятався тільки тоді, коли стемніло, і неможливо було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліпій II і його наречена, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.
