Богдан Миколайович Бойчук - Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук

1. Як у дзеркалі з'явилася Аліса

Коли опівночі я повернувся з корчми додому, мене чогось відразу потягнуло до дзеркала. Я ніколи перед тим не мав такої потреби, бо, по-перше, скільки років можна дивитися на себе; по-друге, після 80-відсоткової горілки моє обличчя набирало жорстокого вигляду й лякало мене перед сном.

Цим же разом, увійшовши до вітальні й увімкнувши світло, я відразу побіг до дзеркала, — начеб там хтось чекав на мене. Я точно знав, що в тому дзеркалі побачу: аскетичне обличчя з довгим носом і борідкою, глибоко запалі темні очі, довге чорне волосся й худу високу постать. Мої компаньйони в корчмі прозивали мене Мефістофелем. Отже, я знав себе напам'ять і не мусив бігти до дзеркала. Але, як я сказав, мене потягнула якась сила.

Коли ж, замість свого неприємного обличчя, я побачив у дзеркалі дуже приємну й апетитну жінку, мені ледве очі не повискакували з ям. Я безтямно протирав долонями очі, але жінка й не думала зникати з дзеркала. Я запхав голову під холодну воду й, очунявши трохи, повернувся назад до дзеркала. Та жінка лежала собі, розкинувши ноги, і звабно посміхалася до мене.

Мені туманно пригадався подібний випадок, про який мені в дитинстві розповідала бабця. Але тоді, здається, йшлося про пригоди малої дівчинки у дзеркалі. А в моєму дзеркалі розпаношилася гола жінка, з широкими сідницями, розмашистими грудьми, ясним кучерявим волоссям і голубими очима. Якраз така, що відповідала моїм смакам. Я подумки назвав її Алісою, на честь тієї дівчинки з мого дитинства. Та це була сумнівна честь для дівчинки. Ця гола безсоромна жінка ледве чи могла приносити честь кому-небудь, особливо невинній дівчинці з казки. Але я був втомлений цілонічними дебатами в корчмі й запаморочений 80-відсотковою, тому й не міг придумати вульгарнішого імені для неї.

Жінка в дзеркалі прекрасно відповідала моєму ідеалові тілесної краси. Навіть її вистаючий живіт був у повній гармонії з тим ідеалом. Я відчував хтиве задоволення, коли жінка вливалася в мене своїм тілом, особливо в мій запалий живіт.

Я не був ні перебірливим, ні вимогливим мужчиною і, як я кількаразово повторював, жінка в дзеркалі відповідала мені фізично під кожним оглядом. І це мені вистачало. Бо мене, крім фізичності, нічого більше в жінці не цікавило, — ні розум її, ні душа. Я мав досить свого розуму, та й душі мені не бракувало.

У мене було декілька таких жінок, але всі вони дуже скоро зникали з мого життя — і то в дивних обставинах. Одна, Софія, була балакуча й увесь час вимагала, щоб я спілкувався з нею також «душевно», а не лише сексуально. Спершу я не розумів, чого вона хотіла від мене. Нормально, коли я лежав із жінкою в ліжку, душа не мала тоді ніякого пристосування: в неї не можна було ані проникнути, ані її помацати. Згодом Софія вимагала, щоб я заводив з нею філософські балачки опівночі. Втомлений дебатами в корчмі, я уявити такого не міг. Та й хто таке коли-небудь бачив, щоб у ліжку заводити філософські балачки! Ліжко має точно визначене призначення, і цього треба ригористично дотримуватися. Роздратований її вимогами, я, без всяких дипломатичних тонкощів, сказав їй одверто, щоб ширше розкрачувала ноги й не вихвалялася своїми сумнівними мудрощами. Вона попала в шал і дала мені кілька болючих ляпасів. Лють піднесла її в повітря, і вона, мов оса, кружляла по спальні. Зі страху мені очі повилазили з лоба. Помітивши відчинене вікно, вона вилетіла надвір і зникла в піднебессі. Я ніколи більше не бачив її. Та й не жалував. На все є своя міра і своє місце! Друга, Ліана, була лінива. Любила смачно поспати й не думала вставати, коли я приходив опівночі додому. А це мене ніяк не влаштовувало. Я пробував розтлумачити їй, що після напружених інтелектуальних дебатів у корчмі, я повертався додому в особливо делікатному стані й не завжди був спроможний роздягнутися чи прийняти ванну. Та Ліана поводилася так, наче це не мало ніякого відношення до неї особисто. Мало того, — часом, коли шинкарка Ліза розпалювала мене своїми розмашистими грудьми в корчмі, і я, роздягнувшися й викупавшись (у розпаленому стані я був здатний роздягнутися й викупатися без нічиєї допомоги), добирався в ліжку до Ліани, вона прямо викопувала мене на підлогу й преспокійно спала собі далі.

Мало того, — вона полюбляла спати аж до полудня, і при такому графіку не залишалося часу на кохання. Я був у розпачі. Сварився з нею, дорікав їй, але вона була залінива реагувати на мої докори. Я не знав, що з нею робити. Не хотів виганяти її, бо все-таки, краще мати ліниву жінку під боком, ніж ніяку, але й жити за її розкладом не міг. Проблема розв'язалася в невияснимий спосіб: однієї ночі Ліана зникла з ліжка. Я ранком обшукав усе мешкання, думаючи, що вона заснула в якомусь кутку чи в шафі. Таке траплялося з нею кілька разів. Та її ніде не було. Перевірив усі вікна й двері — вони були замкнені. Зрештою, Ліана була залінива, щоб посеред ночі вставати з ліжка й виходити. Вона мусила зникнути надприродньо, іншої можливості й уявити не можу! Та я не жалую. Жінка повинна мати співчуття до чоловіка і вдоволяти його. А в Ліани цих благородних властивостей не було.

Третя жінка звалася Діонісія. Вона була амбітна. Щоб не тратити часу, Діонісія чекала на мене опівночі гола. Не встигав я переступити поріг, як вона зшарпувала з мене одяг, тягнула до ванни й сама відразу лізла до мене. Я негайно мусив вдоволяти її, а то, шарпаючи мого члена, щоб розпалити мене, вона могла відірвати його в екстазі. Задоволившися, Діонісія була ласкава й ніжна, пестила мене й цілувала. Але в ліжку знову починала шарпати мого члена, і мені доводилося збирати всі зусилля, щоб задоволити її. А ранком усе починалося від початку. Все це було понад мої спроможності. Та й 80-відсоткова тут не помагала. Я витримав такий режим повні два тижні, а після того ніякі шарпання не помагали. Діонісія була очевидно невдоволена. Та й я не був гордий за себе. Але що я міг зробити? Людина все-таки, має свої рамки. Я при кожній нагоді старався показати Діонісії,