Хорхе Луїс Борхес - Сім вечорів

слонової кості до людей приходять облудні сни, а через браму з рогу — правдиві чи то пророчі[32]. І в «Енеїді» (у дев’ятій чи одинадцятій книзі, не можу сказати з певністю[33]) є місце, що спричинилося до численних коментарів. Еней сходить на Єлисейські поля{41}, ген за Геркулесовими стовпами, і розмовляє з великими тінями Ахілла, Тересія{42}; він бачить тінь своєї матері, хоче обійняти її, але не може, бо вся вона з тіні; а ще бачить майбутню велич міста, яке заснує. Він бачить Ромула й Рема, поле, а на цьому полі майбутній римський Форум, майбутню велич Риму, велич Августа, всю велич імперії. А потім, побачивши все це, поговоривши з сучасниками, які для Енея є людьми майбутнього, він повертається на землю. І тут відбувається дещо дивне, те, чого не спромігся розтлумачити ніхто, крім одного безвісного коментатора, який, як мені здається, натрапив на істину. Еней повертається через браму зі слонової кості, а не через браму з рогу. Чому? Коментатор пояснює, чому: бо насправді ми не перебуваємо в дійсності. Ймовірно, для Вергілія справжнім був Платонів світ, світ архетипів. Еней проходить через браму зі слонової кості, бо входить у світ снів — тобто в те, що ми звемо неспанням.

Що ж, усе може бути.

Тепер ми підійшли до виду, тобто до нічного кошмару. Варто нагадати назви кошмарного сну.

Іспанська назва не надто вдала: зменшувальний суфікс, здається, робить її млявою[34]. В інших мовах назви сильніші. У грецькій це слово ефіальт: демон, що навіває кошмарний сон. Латиною це буде інкуб. Інкуб — демон, який душить сплячу людину, навіваючи кошмарний сон. Вельми цікаве німецьке слово альп, що означає ельфа, який тисне сплячому на груди — тут маємо той самий образ демона, що навіває нічний кошмар. Існує картина, яку бачив де Квінсі{43}, один з найвизначніших оповідачів кошмарних снів у світовій літературі. Йдеться про картину «The Nightmare» («Нічний кошмар») швейцарського художника XVIII сторіччя Фюзеля чи то Фюслі{44}. Дівчина лежить. Вона прокидається й жахається, побачивши, що на її череві примостилося маленьке чорне лихе чудовисько. Це чудовисько — нічний кошмар. Створюючи картину, Фюслі думав про слово Альп, про ельфа, який душить сплячу людину.

Тепер ми підійшли до слова більш мудрованого та двозначного, до англійської назви нічного кошмару: the nightmare, що є для нас кобилицею ночі. Так розумів це Шекспір. У нього є рядок І met the night mare («я зустрів кобилицю ночі»). Очевидно, що він сприймав кошмар як кобилицю. Існує й інший його вірш, у якому свідомо мовиться «the nightmare and her nine foals» («кошмар із дев’ятьма своїми жеребцями»), де він також сприймає кошмар як кобилицю.

Однак, на думку етимологів, основа тут інша. Основа night mare чи night maere, демон ночі. Доктор Джонсон у своєму знаменитому словнику[35] стверджує, що це відповідає міфології північній — англосакській, сказали б ми, — яка розглядає нічний кошмар як витвір демона, що, ймовірно, стоїть в одному ряду з грецьким словом ефіальт чи латинським інкуб, або є їхнім перекладом.

Існує й інша інтерпретація, що може прислужитися нам і пов’яже англійське слово nightmare з німецьким Märchen. Märchen — байка, чарівна казка, вигадка; слово nightmare повинно означати нічну вигадку. Таке сприйняття nightmare як «кобилиці ночі» (є щось моторошне в цьому сполученні «кобилиця ночі») стало справжнім дарунком для Віктора Гюго. Гюго володів англійською і написав уже геть забуту книжку про Шекспіра. В одній зі своїх поезій, здається, зі збірника «Les contemplations»[36], він мовить про le cheval noir de la nuit, «чорного коня ночі», нічний кошмар. Поза сумнівом, він думав про англійське слово nightmare.

Ми розглянули ці різні етимології, у французькій же мові маємо слово cauchemar, безперечно, пов’язане з англійським nightmare. Усім їм властива думка (до них я ще повернуся) про демонічне походження, про демона, який спричиняє нічний кошмар. Гадаю, тут ідеться не просто про забобон: гадаю, і я кажу це з усією щирістю — в такому уявленні повинно бути щось справжнє.

Увійдімо в кошмарний сон, у кошмарні сни. Мої завжди ті самі. Мене мучать два кошмарні сни, які зрештою можуть переплестися. Одним моїм кошмаром є лабіринт, і певною мірою до цього спричинилася гравюра, яку я ще хлопчиком побачив у одній французькій книзі. На тій гравюрі були зображені сім чудес світу, і серед них Критський лабіринт. Лабіринт являв собою великий і дуже високий амфітеатр (це кидалося в очі, бо він був вищий за кипариси й людей навколо нього). Ця споруда, ця фатально замкнена споруда мала розколини. Хлопчиком я гадав (чи то гадаю тепер, буцімто гадав), що, якби мав досить потужну лупу, то через якусь розколину в страшному осерді лабіринту міг би узріти Мінотавра.

Інший мій кошмар — дзеркало. Ці два кошмари не є надто відмінними між собою, оскільки двох протилежних дзеркал досить, щоб побудувати лабіринт. Пригадую, в домі Дори де Альвеар у Бельграно[37] я бачив круглу кімнату, стінами та дверима в якій правили дзеркала, тож той, хто туди входив, опинявся в центрі справді нескінченного лабіринту.

Мені постійно сняться лабіринти й дзеркала. Уві сні про дзеркало з’являється інше видіння, інше страховиддя моїх ночей — гадка про маски. Маски завжди лякали мене. У дитинстві я звичайно відчував, що коли хтось напинає маску, то робить це, аби приховати щось жахливе. Іноді (і це мої найстрашніші сни) я бачу власне віддзеркалення, але в ньому на мені маска. Я боюся зірвати маску, бо страшуся взріти своє справжнє обличчя, яке уявляю жахливим. Воно може бути спотворене проказою чи ще якоюсь болячкою, жахливішою за будь-яку уяву.

Дивним у моїх нічних кошмарах — не знаю, чи у ваших також — є те, що вони розігруються у цілком конкретних місцях. Мені, приміром, постійно сняться певні перехрестя Буенос-Айреса. Усе може відбуватися на розі вулиць Лапріда й Ареналес або Балкарсе та Чилі. Я добре розумію, де перебуваю, і знаю, що мушу простувати кудись далеко. Ці місця уві сні чітко окреслені, хоча й дуже різні. Це можуть бути ущелини, болота, нетрі — байдуже: я все одно знаю, що стою на певному роздоріжжі Буенос-Айреса. І намагаюсь зрозуміти, куди маю йти.

Хай там як, але головне у нічних кошмарах не óбрази. Головне, як виявив Колрідж, — я рішуче цитую поетів — те враження, яке справляють сни. Образи