Ірина Айві - Оновлені почуття, Ірина Айві

Вийшовши з ліфта широким кроком прямую до своєї квартири, з надією нікого не зустріти. Та якби я народилася під щасливою зорею, то халепи проходили б повз мене, а не регулярно смикали за загривок.

-- Доброї ночі, Маріє Федорівно! -- вітаюся з сусідкою, дивуючись якого біса вона снує пустими коридорами о такій порі. Всевидяче око нашого будинку завжди на варті. Якби я виглядала собою проблем би не виникло, а так лише доповню  список недоліків Поліни, тому мовчки шурую до своїх дверей.

-- Угу! Бачу  тебе теж мучить несплячка, -- оглядає з ніг до голови, зморщивши ніс. -- Мабуть, лише з гулянки прешся. Ой, закінчиш ти погано, дитино. І твої коханці тобі в цьому допоможуть, -- натякає на Дана який стоїть за моїми плечима.

Сталося те чого я так боялася. Сусідка таки думає, що я Поліна. Дан уважно за нами спостерігає. Мабуть, уже навигадував казна-що у своїй голові, тому пояснювати, що Марія Федорівна сплутала мене з Поліною немає сенсу. 

Опустивши погляд прямую до своїх дверей. 

-- Проходь і зачини за собою двері, -- кажу Данові вмикаючи у коридорі світло. Першим ділом знімаю босоніжки й мало не муркочу від задоволення. Далі йду до маленької зали,  щоб і там ввімкнути світло.

Дан не відступає від мене ні на крок. 

-- Цікаво! Ні, навіть дуже цікаво. У твоїй квартирі ідеальний порядок, а на полицях Вальтер Скотт. 

-- Звичайне помешкання, нічого особливого, -- знизую плечем. 

-- Зовсім не схоже на будуар проститутки.

-- А ти думав, що у мене червоні стіни та оксамитове ліжко у формі метелика, -- через його образи з мене просто сиплеться сарказм з рота. 

-- Краще покажи мені фото своєї сестри. Доведи нарешті, що вас двоє. 

-- У спальні є наш сімейний портрет. Зараз принесу і ти сам все побачиш на власні очі, -- переможно вигукую, бо почуваюся за мить до справедливості.

Зараз побачимо, що ти скажеш побачивши мене з Поліною. Від подиву оближеш мою підлогу, негіднику. Відчуваючи, що перемога за крок від мене, гордо йду до своєї спальні. Відчинивши двері вмикаю світло й хочу взяти з комода рамку, але бачу, що її немає. Рука зависає в повітрі. Не памятаю, щоб я її кудись переставляла. 

Розгублено озираюся навколо, але рамки з фото ніде немає. Що за містика посеред ночі, ... куди вона поділася. Зосереджено бігаю очима по кімнаті, не розуміючи, як таке могло статися. 

Мене, що пограбували? 

Шалена думка з'являється в моїй голові, і я починаю вже іншим поглядом оглядати свою спальню. Заглядаю у тумби та шафу, але все лежить на своїх місцях. Але мій ноут, ... його немає. Він зник! Відсунувши шухляду перевіряю документи яких теж чомусь немає. Паспорт, водійське посвідчення ... Що за хрінь тут сталася поки мене не було? 

-- Ти чого так довго? Мені, що вічність чекати? -- бурчить Дан, увірвавшись до моєї спальні.

-- Мене пограбували! -- розводжу руки від безсилля, відчуваючи, що ще трохи і я зовсім перестану щось розуміти. 

-- Що значить пограбували? Не бачу, щоб твоя квартира була перевернута верх дном. 

-- Це мене теж здивувало, але немає мого ноута, документів і саме основне, ... зникла рамка з нашим сімейним фото, яку я збиралася тобі показати. 

Від розпачу розтираю чоло, відчуваючи як починається головний біль. От лише його зараз мені бракує. 

-- Ти мене за дурня маєш? Думаєш я повірю у твої байки? Лицемірна брехунка! У тебе нічого не вийде. Таких як ти, я за тисячі кілометрів чую. 

-- Але я не брешу тобі. Не знаю, як зараз можна довести тобі, що я Піона. Хочеш можемо моїм батькам зателефонувати? Їм ти повіриш? -- пропоную крайній варіант. -- Або Поліні!  Подзвонімо моїй сестрі. У записнику є їхні телефони. 

-- Годі! З мене досить. Я більше не слухатиму твою брехню. І дзвонити ми нікому не будемо. Мені все зрозуміло. Я втомився від тебе та твого скімлення. У сестру близнючку повірю лише тоді, коли ви обидві станете переді мною. Зрозуміла?

-- Навіть краще ніж ти думаєш. 

-- А тепер я хочу швидко прийняти душ й лягти спати. У ванну ти підеш зі мною. Ключі від квартири віддаш мені.     

-- Ти чого тут розкомандувався? -- обурююся через його зухвальство, яке росте в мене на очах. 

-- У ванну! Хутко! Якщо не хочеш, щоб я тягнув тебе туди за волосся, -- ричить Дан. І вигляд у нього такий ніби він чекає моменту, щоб виконати свої погрози. 

Що ж мені бідолашній робити? Як виплутатися з цього лабіринту? Зрозуміло ж, що я стала жертвою хитрих планів своєї сестриці. Одного не можу збагнути, вона сама все це вигадала чи її змусили?