Тіна Вітовт - Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт

Прокинулася я від того, що мені було гаряче, та з відчуттям важкості на своєму тілі. Спробувала поворухнутися, і мені на вушко невдоволено муркнули, а зі спинки ще й притиснулися, демонструючи непідробний інтерес до моєї персони.

Ну, нахабний барс, як поцілувати мене вчора ввечері, так він - благородний лицар, а як обійматися та тертися об мене зранку, заявляючи про своє бажання, так це вже в порядку речей. Ще й задоволено муркоче мені у волосся, котяра здоровенний.

Стоп. То мені не приснилося вночі. Муркіт - мій та його, в унісон. О Боже, та ми як ті стурбовані та зголоднілі за коханням коти весною, співали цілу ніч серенади один одному. Куди мені тепер сховатися від сорому? Зі мною такої дикості ще ніколи не було. Та що зі мною коїться поряд з цим барсом?

Почала вибиратися з під лапищи. Яка ж у нього здоровенна та важка лапа. І тільки я звільнилася було, так він взяв закинув на мене ногу і притягнув рукою ще ближче, хоча здавалося куди вже ближче. Не витримала та зарядила ліктем між ребер.

- Ммм... ти чого б'єшся? - сонно і невдоволено пробурмотів мені в потилицю. - Дай поспати.

І знову зарився носом мені під вушком. А подих то як лоскоче та розбурхує незнайомі раніше відчуття і бажання. Та я зараз знову муркотіти задоволено розпочну. І цього разу на сон і неконтрольований стан свідомості не спишеш.

- Ей, барс, ти нічого не поплутав? - тепер вже бурмотала невдоволено я, і пихтіла намагаючись знову вибратися із пастки. - Я тобі не м'яка іграшка, щоб так зажимати.

- Ммг... Що... Яка така іграшка... - нерозуміюче муркоче, - спи і не бурмочи, ще рано вставати.

Та він знущається напевно з мене. Так, якщо вибратися з капкану я не можу, то спробую розвернутися і поглянути у вічі цьому нахабі. Я між іншим могла і задихнутися під його вагою. Сяк-так покрутилася, щось та й вийшло, навіть хватку послабив. Я аж зраділа - ось на горизонті бажана свобода. Та рано раділа. Коли вже була готова висловити все своє невдоволення, навіть рот розкрила...

І відразу ж і закрила - він спить, просто безсоромно сопе і йому, явно байдуже на все. Закоти я зараз істерику, він і від неї відмахнувся б, як від настирливої мухи, що заважає спати.

Отак і залишилася лежати в гарячих обіймах, тільки вмостилася зручніше, щоб не задавив, як мале кошеня. Надворі і справді ще ранній час, і чого я прокинулася, напевно стало важко дихати від обіймів.

А він гарненький, це ще вчора зауважила, а коли ось такий спокійний увісні, з розслабленим лицем, то я б сказала, милий. Користуючись моментом, прискіпливо оглянула свого колегу по нещастю. Він не набагато старший за мене, хоча і намагався читати нотації, як занудний старець, може ще вчиться, потрібно буде спитати. А ці губи так і манять поцілувати... З кожним поглядом на нього, з кожною добре розглянутою частинкою зовнішності, наскільки дозволяє моє становище, я ще більше переконувалася - він мені подобається, і навіть дуже.

Що ж у тобі, барсику, є такого, що викликаєш бурю емоцій у мені, тій що встигнула розчаруватися в хлопцях. А він ще нічого не робив. Можливо, наступні його дії ще розіб'ють цю всю чарівність, побачимо. Але і на шию кидатися йому я не збираюся.

Так роздумуючи знову заснула. І так спокійно та добре було, настільки що я забула де ми. Цієї ночі нездригалася увісні боячись хижаків. Табір хоч і був захищений і природою, і магією від небажаних гостей, та все ж під вий вовків себе не особливо спокійно почуваєш. Все ж наявність під боком сильного барса вселяє впевненість у тому що я в безпеці.