Уляна Пас - На твоєму боці, Уляна Пас

– Тобі не здається, що ти дуже часто зустрічаєш Мазура? Він тільки-но з Америки повернувся, а ваші зустрічі сиплються як сніг на голову, – розмірковує подруга.

– Краще б не сипалися, – фиркаю. – Ти ж знаєш, що я не люблю таких хлопців.

– Знаю, – хмикає. – Але погодься, що Дан шалено сексуальний! А який він у ліжку… Уууу…

– Так, досить! – зупиняю Настю і йду до дверей. – Вставай – і в душ! Суп тільки-но з плити!

– А ти куди? – дивується подруга. 

– Поїду в місто. Треба купити Саші подарунок, – відповідаю і залишаю кімнату. 

Погода сьогодні чудова, тому вирішую не трястись в автобусі, а пройтись пішки. Це недовго – хвилин двадцять коротким шляхом. На півдорозі мені телефонує Ніка, і я розумію, що вона, швидше за все, вже в курсі того що сталося.

– Давида звільнили, уявляєш? – випалює у слухавку. – Хтось з гостей на нього пожалівся. До речі, твоя зарплата у мене. Завтра в універі поверну.

– Це добре, – радію. – Сподіваюсь, у тебе не буде проблем через нього.

– Та ні, – фиркає. – Хоча Давид сильно допоміг мені з роботою, коли були потрібні офіціанти на підмогу. 

І чому у мене таке відчуття, що Ніка була в такій самій ситуації, як я вчора? Якщо так, то… вона точно йому не відмовила. 

Від подібних думок клубок у горлі з'являється. Я розумію, що у кожної людини свої моральні принципи, або ж їх взагалі немає, але все одно не розумію таких вчинків. 

У торговому центрі одразу ж знаходжу магазин з прикрасами. Знаю, що Саша любить різні персні та ланцюжки, тому обираю срібний перстень з гравіюванням у вигляді блискавки й прошу гарно все запакувати. На жаль, у мене немає великих збережень, але на подарунок вистачить. Ще Ніка завтра грошей підкине. 

Дорогою додому купує ще дещо з продуктів і знову ж таки пішки повертаюсь назад. 

Мій шлях проходить поруч з модним рестораном, на стоянці якого такі дорогі машини стоять, що у мене подих перехоплює. Я вмію їздити, навіть права у мене є, але автомобіль мені світить хіба що в іншому житті. 

Задивившись на чорну BMW X7, мало не розбиваю собі носа, перечепившись через бордюр. На щастя, вдається вчасно вирівнятись, а коли знову дивлюсь на машину, бачу поруч з нею… Дана! 

На кілька секунд навіть вдихнути забуваю. Дивлюсь на нього, а він на мене. Добре, що між нами кілька метрів дистанції – якщо він спробує наблизитися, я просто втечу. 

Тільки от Дан не поспішає до мене підходити. Розглядає порожнім поглядом, наче ми й не знайомі, а тоді сідає за кермо цього звіра і зі свистом залишає стоянку. 

І що це означає? Образився, що вчора я його відшила? 

І взагалі, чого мене це хвилює?! 

Дивлюсь як автівка вклинюється у потік інших машин, і ловлю себе на думці, що наші зустрічі з цим мажором стали такими звичними. Не розумію, чому так, адже ми з різних світів. Можливо, я себе накручую, але відчуття таке, що це тільки початок.

Та ні, точно накручую!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно