Жозе Сарамаго - Прозріння

впливом неподоланних лінощів воліли залишатися вдома. Але офіційні особи навіть подумати боялися, що явка буде так само масова, як на минулих виборах, і відсоток тих, хто не прийде, буде зовсім низький або навіть практично дорівнюватиме нулю, а ще більше лякав їх і бентежив, уселяючи їм цілковиту розгубленість, той факт, що виборці, за рідкісними винятками, відповідали непроникною мовчанкою на запитання тих, кому було доручено довідатися про їхні наміри, як саме вони голосували, Це лише для статистичної інформації, не треба себе називати, не треба повідомляти якісь дані про себе, але навіть ці фрази не впливали на недовірливих виборців. Тиждень тому журналістам іноді ще вдавалося здобувати відповіді на свої запитання, щоправда, завжди відповідали їм іноді нетерплячим, іноді іронічним, а іноді зневажливим тоном, що, власне, було радше способом мовчати, аніж чимось іншим, але принаймні вони тоді обмінювалися словами, одна сторона запитувала, друга міркувала, що їй відповісти й чи відповідати взагалі, тобто не існувало цієї непроникної стіни мовчанки, так ніби існувала спільна таємниця, яку всі заприсягнулися захищати. Багатьом людям має здаватися дивовижним чи навіть неможливим такий збіг поведінки між багатьма тисячами осіб, які незнайомі між собою, які не мислять в один і той самий спосіб, які належать до різних класів або до різних суспільних прошарків і які загалом, політично належачи до прихильників партії правих, партії центру або партії лівих, або й не належачи до прихильників жодної з них, вирішують, кожна сама по собі тримати рот закритим щодо результатів свого голосування, залишаючи розголошення своєї таємниці на потім. Саме цю останню обставину міністр внутрішніх справ поквапився довести до відома прем’єр-міністра, а прем’єр-міністр поквапився повідомити цю проблему президенту республіки, який, будучи старшим за своїх колег і маючи набагато більший досвід існування в цьому світі, обмежився тим, що відповів їм насмішкуватим тоном, Якщо тепер вони не хочуть говорити, то назвіть мені переконливий аргумент, чому вони захочуть говорити потім. Відро холодної води, що його керівник держави вилив на голови своїх безпосередніх підданих, лише тому не вкинуло їх у безодню розпачу, що насправді вони вже там перебували, хоч і протягом досить короткого часу. Міністр внутрішніх справ не визнав за потрібне повідомити, що з остраху перед можливими порушеннями електорального процесу, хоч, здавалося б, факти спростовували таку можливість, він звелів послати на кожну з виборчих дільниць міста по два агенти в цивільному одязі з різних, так би мовити, поліційних корпорацій, причому обом було довірено стежити за ходом голосування та підрахунком поданих голосів, але кожен із них також мав пильно стежити за своїм колегою, щоб той не вдався до незаконного вкидання бюлетенів під впливом якихось міркувань виправданого політичного характеру або міркувань суто ницих. У такий спосіб застосування шпигунів і таємних спостерігачів, магнітофонів та відеокамер, здавалося, забезпечувало цілковиту надійність процесу, внеможливлювало будь-яке незаконне втручання, що вплинуло б на чистоту електорального акту, й коли нарешті гру було закінчено, залишалося тільки скласти руки на грудях і чекати остаточного вироку виборчих урн. Коли на виборчій дільниці номер чотирнадцятий, за чиєю діяльністю ми з глибокою втіхою стежили і присвятили цілий розділ турботам і тривогам тих глибоко відданих своїй справі громадян, не поминувши навіть певних інтимних проблем, що позначали життя деяких із них, коли на всіх інших дільницях, від першого номера до тринадцятого й від номера п’ятнадцятого до номера сорок четвертого голови відповідних комісій витрусили бюлетені з урн на довгі лави, що правили за столи, по всьому місту пролунав гуркіт близької лавини. То було передвістя політичного землетрусу, який мав відбутися незабаром. У будинках, у кав’ярнях, у тавернах і в барах, у всіх публічних закладах, де були телевізор або радіо, жителі столиці, одні більш спокійні, інші менше, чекали остаточних підсумків голосування. Жоден не розповідав своєму родичу або сусідові, як він голосував, найближчі друзі зберігали мовчанку, найбалакучіші особи, здавалося, проковтнули свої язики. О десятій годині вечора прем’єр-міністр, нарешті, з’явився на екранах телевізорів. Обличчя в нього було змінене, очі глибоко запали внаслідок цілого тижня безсонних ночей, він був блідий, попри накладений макіяж, який мав свідчити про добре здоров’я. Він тримав у руці папір, але майже не читав його, лише іноді ковзав по ньому поглядом, щоб не загубити нитку своєї промови, Дорогі співгромадяни, сказав він, результат виборів, які сьогодні відбулися у столиці нашої країни, є таким, партія правих набрала вісім відсотків, партія центру вісім відсотків, партія лівих один відсоток, не прийшли голосувати нуль відсотків, зіпсованих бюлетенів нуль відсотків, чистих бюлетенів вісімдесят три відсотки. Він зробив паузу, щоб піднести до губів склянку з водою, яка перед ним стояла, і провадив далі, Уряд, визнавши, що сьогоднішнє голосування підтвердило й погіршило тенденцію, яка знайшла свій вияв минулої неділі, й дотримуючись одностайної думки про необхідність дослідити первісні й останні причини таких несподівано прикрих результатів, постановив після консультації з керівником держави, що його легітимність перебування на чолі влади не поставлена під сумнів, і не тільки тому, що голосування, яке щойно закінчилося, відбулося лише в кількох регіонах країни, а й тому, що воно накладає на президента очевидний обов’язок пояснити, якими можуть бути наслідки вищеназваних прикрих подій, які ми спостерігали протягом останнього тижня й були не тільки їхніми приголомшеними спостерігачами, а й активними учасниками, і якщо я називаю ці події «прикрими», то маю на увазі, що порожні бюлетені, які завдали такого брутального удару по нормальній демократії, в умовах якої минало наше особисте й колективне життя, не впали на нас із хмар і не вилетіли із глибин землі, а перебували в течках вісімдесяти трьох на кожну сотню виборців цього міста, які власною рукою, але ту руку аж ніяк не можна назвати патріотичною, вкинули їх у виборчі урни. Прем’єр-міністр проковтнув іще трохи води, без якої він не зміг би продовжити свою промову, бо горло йому раптом геть пересохло, Ми ще маємо час, аби виправити нашу помилку, й не через ще одні вибори, які за нинішнього стану речей можуть стати абсолютно марними, контрпродуктивними, а завдяки пильному проникненню в глибини своєї свідомості, до якого я закликаю з цієї високої трибуни жителів столиці, що повинні об’єднати свої зусилля, аби захиститися від жахливої небезпеки, яка може впасти їм на голови, закликаю інших, що або почуваються винними, або невинними, бо не мали лихого наміру, аби вони виправили те зло, яке видобули невідомо звідки, бо інакше вони можуть стати прямою мішенню для надзвичайних санкцій, повідомлення про які буде оголошено