Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

Монастир же той називався Високе, мав храм Покрову Пречистої Богородиці і там з руки настоятеля Маркела прийняв Партеній на себе чернечий образ у двадцятий рік від народження свого. І перейменовано його з Партенія на Пафнутія, і віддано на настанову старцеві — єромонаху Микиті, який був учнем преподобного Сергія Чудотворця. Проходив же Пафнутій усі монастирські служби добре, з усілякою благочинністю, і всі його любили й шанували за превелику його добродійність. І закінчив у трудолюбних подвигах літ двадцять. Тоді пастир обителі тої до Господа відійшов, блаженний Пафнутій, вибранням і проханням від ченців, а найбільше великим прошенням володаря градського примушений, ігуменом став обителі тої. Володів же градом тоді князь Семен Володимирович, його ж не зміг не послухати блаженний — прийняв начальство, на те благословився і рукопоклався від святішого Фотія, митрополита всієї Руси, і почав на більші віддаватися подвиги, піклуючись про випасання словесних овець Христових як добрий і досвідчений пастир, приклад даючи стадові, ухиляючись завжди від лівих, до правих належачи, — і працював для Господа вдень і вночі завжди. Вдень-бо у службах монастирських трудився, вночі ж у молитвах перебував. І прикрасив його Бог розважливістю й иншими обдаруваннями Святого Духа, бо дав йому пізнавати з образу і вигляду людського ті немочі і пристрасті, що бувають у душі людській, як же наступна покаже розповідь, инше ж у сонних видіннях сповіщав йому.

Трапилося-бо колись одному з братів його задля монастирських потреб посланому бути з обителі в инше село, де він трохи затримався. Зробив ворог перепону гріховну, бо спокусою сатани впав у гріх нечистий плотський. Ночі ж тої преподобний отець Пафнутій, за звичним своїм правилом, схилився спочити трохи, і зразу йому про брата, що в гріх тоді впав, таке було сповіщення. Сад дуже гарний бачив, з деревами плодовими прекрасними, і радів у видінні тому отець через красу плодових дерев тих. Одне ж дерево було краще від инших, і до нього весело погляд звернув, дивився, дивуючись красі його. І ось раптом перед очима його дерево зрушилося з місця свого, впало на землю. Блаженний же, забувши, що бачив радісне, вельми засмутився через несподіване дерева того падіння, підійшов, підняв дерево викорінене і посадив його на його місці, укріплюючи навколо, щоб стояло, як і раніше. Але коли те зробив, знову, вирвавшись, дерево впало. Він же знову поставив його і, обкопавши, закріпив. Воно ж знову хитанням сильним схилялося додолу. З великим-бо трудом обсипав землею, ледве зміг утвердити. Збудившись зо сну, зрозумів значення видіння і засмутився вельми. Сад-бо гарний означав його обитель, дерева плодові прекрасні образом були братів його, насаджених у домі Божому, які приносили плоди чеснот, дерево, що викорчовувалося і падало, знаменувало брата того, що в гріх впав і труду великого отчого потребував, щоб знову на місці своєму поставленому й утвердженому бути. Коли ж брат той закінчив послушництва свого діло і, душі своїй, ридання достойну, марноти набувши, повернувся в обитель, спитав його отець, чи щось сумне трапилося йому по дорозі. Брат же, понурою хмарою сорому покритий, не хотів визнавати гріха свого, соромився лиця отчого, на нього ж навіть поглянути зі встиду не міг. Блаженний же, бачивши його, помислом засмученого, розповів йому бачене про нього, і наполіг добрий лікар, щоб недужий відкрив внутрішню рану душі своєї, і ледве зміг його примусити до ісповідання гріха сподіяного, і, довгий час відповідне душевній рані лікування духовне докладаючи, ледве зміг того, кого тягнуло у відчай помислу, утвердити в покаянні, надією милосердя Божого втішаючи. Так пастві своїй належачи, уподібнювався досвідченому лікареві й доброму пастухові: вкрадене вовком ягня знайшов і на плечі свої взяв. Носив-бо він і дружні тягарі, і немочі немічних, як муж сильний. Пробув же в обителі тій, начальствуючи, десь років тринадцять, у недугу тілесну впав, і тягнулася хвороба його довго. Святу схиму тому на себе наклав, і відтоді (виздоровівши) не літургісав аж до відходу свого до Бога. Один раз лише трапилося, з великої потреби, про що буде пізніше.

Вставши з хвороби, преподобний Пафнутій покинув ігуменське начальство, безмовного ж й усамітненого життя забажавши, пішов з обителі в пустелю, що була десь за дві милі. І, знайшовши місце придатне, у долині між двома ріками, густими лісами затінене, оселився там з одним братом. Належало ж те місце до инших тоді володінь. Там почав він своє з Богом життя в більших постницьких трудах. Почали і брати до нього приходити і, за його благословенням, будували собі келії і жили при доброму своєму наставникові, учителеві і провідникові до спасення. Учнів ставало більше — і місце розширювалося. Тоді просили брати отця свого, аби звелів їм збудувати церкву для Божественної літургії. Коли він не боронив, збудували самі брати церкву в ім'я Пречистої Богородиці, чесного її Різдва, й освячено її благословенням святішого митрополита Иони.

Ворог, добра ненависник, намовив багатьох людей шкоду чинити преподобному і новозбудованій його обителі. Але преподобний добром перемагав зло і все долав своїм терпінням — бачачи те, Бог беріг його і обитель його своїм захистом. Не дасть-бо Господь жезла грішних на жереб праведних. Був тоді в граді Боровському князь Василій Ярославович, він гнівався на святого, що покинув той обитель свою й оселився побіч неї, на чужій частині. Бачивши, що його обитель зменшується і бідніє, а нова примножується і процвітає, лютував гнівом і думав, як би відігнати преподобного з учнями його з того місця, але не міг відкрито, бо до инших земель належало тоді те місце. Тому почав чинити зло так: посилав багато разів диких за своєю вдачею слуг, аби підпалювали обитель звідусіль. Але ті приходили і, бачивши отця з братами, що в будівництві монастиря трудилися, ніякого не могли їм вчинити зла. Лють-бо їхня і дикість змінювалися у страх і покору — поверталися без нічого. Якось послав новоохрещеного агарянина на ім'я Єрмолай, який ще не покинув поганих звичаїв варварських. Послав же його, щоб несподівано зробив зло отцеві преподобному, підпаливши його обитель. І коли посланець наблизився зі всілякою буйністю, раптом осліп і заблукав, навколо монастиря ходячи. Ті, що його знайшли, привели в монастир до отця Пафнутія. І коли преподобний його побачив, радісно його прикликав, назвавши на ім'я, і питав, з якої причини до них прийшов. Той же, покинувши вдачу звірячу, розповідав отцеві все, для чого посланий.

І, впавши, прощення й очам прозріння просив. Отець же, помолившись за нього, подав йому прощення і благословення, Бог же