Ондржей Секора - Муравлик Ферда, Ондржей Секора

class="z1" alt="" src="images/_62.jpg"/>

Перед лавою Муравлик помітив коваликів і здивовано поглянув їм просто в обличчя, але ті вдавали, що його зовсім не знають, і лише закліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

— Ану, лягай на лаву! — наказав Рогач Муравликові.

Ферда мусив лягти, а ковалики прив’язали його до лави, щоб він менше крутився, коли почнуть його бити. Муравлик знову пильно подивився їм в обличчя, та ковалики наче вперше його бачили — тільки кліпали очима, ніби очі були в них запорошені.

— Все готово? — запитав нарешті Рогач.

— Все, — відповіли ковалики й виструнчились осторонь. Тільки один з них на мить нахилився над лавою і щось шепнув. Але ніхто цього не помітив.

А тепер послухаймо, що тим часом говорив по радіо Бронзівка:

— Алло, алло, саме цю мить Рогач бере в руки чималу різку. Це дебелий парубок, і я не хотів би скуштувати жодного з його ударів, не те що всі двадцять п’ять. Увага, увага. Рогач саме наміряється до першого удару, а красуня Сонечко цей час дістає хустинку, щоб втерти носа. Увага, увага, Рогач уже... О-о-о-йой! — вигукнув диктор і занімів на якусь мить.

З репродукторів почувся лише тріск, якісь вигуки, метушня, і тільки згодом знову залунав голос Бронзівки.

— Прошу пробачити, шановні слухачі, за вимушену перерву. Трапилось щось неймовірне, і я ще досі не можу опам’ятатись. Коли Рогач замахнувся, щоб ударити підсудного, й різка вже ось-ось мала стьобнути, лава раптом підстрибнула й разом з підсудним Мурашкою Фердою полетіла геть.

Знизу ми помітили, що під лавою мелькнув зелений коник, який, напевне, заліз туди навмисно, а тепер дременув разом з Фердою. Внизу піді мною страшенна паніка. Ковалики, що допомагали катові, у метушні попадали йому під ноги, і Рогач, замість шмагонути лозиною Муравлика, добре потяг нею панну Сонечко. Якийсь черевань, що сидів біля неї, так налякався, що впав, задригавши ногами, й запорошив обличчя панни Сонечко.

Два водолази підхопили панну Сонечко під руки й мерщій потягли до ставка, щоб змити з неї пилюку. Панна Сонечко пручається, верещить, не хоче купатись, а жук-черевань виправдовується, що, мовляв, це сталося ненароком.

Комашня внизу кричить, щоб повернули плату за квитки, хоч ніхто їх і не купляв, а черв’як нарікає, що набрався від когось бліх. Ось між хробаками зчинилася бійка, вони вже попадали...

На цьому радіо раптом замовкло. Мабуть, хтось перетяв Бронзівці дрота.

ЩО Ж, ВЛАСНЕ, СТАЛОСЯ?

Ферда не міг збагнути, що з ним діється. Він відчував тільки, що лава разом з ним здійнялася вгору, хур-р-р — летіла якусь мить, потім підстрибнула ще вище й нарешті приземлилася. Пута на Ферді попустилися — то коник перегриз їх.

Можете собі уявити, як був здивований Ферда, коли побачив, що приручений коник, який втік від Сонечка, тепер знову стояв перед ним. Зворушений до сліз Муравлик обняв коника за шию, як тоді, коли вранці побачив його перед своїм порогом. Від хвилювання Ферда не почув навіть, як над ним щось захурчало і біля нього опустилися два ковалики.

Муравлик обернувся до них лише тоді, коли вони його запитали:

— То як, вам сподобалось?

Муравлик нічого не розумів. І не дивно, бо звідки йому було знати, що то ковалики все підстроїли так, аби ніхто ні про що не рознюхав. Лише тепер вони все пояснили.

Отже, ковалики як досвідчені майстри самі запропонували зробити лаву-ешафот для Муравлика. Суд погодився, а ковалики нишком привели Муравликового скакуна й заховали під лавою. Коли Рогач замахнувся різкою, вони шепнули: «Гайда!» — коник стрибнув і накивав п’ятами. Оце й усе.

Але для Муравлика, радили вони, буде найкраще, якщо він негайно залишить ці краї. Рогач затаїв на нього велику злість і, напевне, спробує помститись.

Слимак теж як не лусне спересердя. Кажуть, що він набрав у свою хатину цілу зграю озброєних розбишак з якихось невідомих комах і вирушив на пошуки Муравлика. А носаті жуки, судді, зрозуміло, вже видали наказ про арешт Муравлика й оголосили про це по радіо, а тому найкраще Ферді зникнути.

Муравликові це дуже не сподобалось, але кінець кінцем він таки змушений був визнати, що ковалики радять добре.

— Нехай буде так, але на прощання давайте хоч улаштуємо гучний банкет,— вирішив він нарешті.

— Гаразд, улаштуємо! — гукнули захоплено ковалики. — Тільки доручіть це нам, ми про все подбаємо.

І одразу ж полетіли кудись.

ПРО ВЕЛИКИЙ НІЧНИЙ БАНКЕТ

Ферда теж не гаяв часу, заходився майструвати лави й столи. А гості вже почали збиратися. Ковалики привели кількох бджіл з торбинками, повними медових калачів. З’явився й Цвіркун, тягнучи за собою радіоприймач. Він захекався так, що ледве дихав. Сівши на лаву, шановний пан Цвіркун попросив чогось напитись.

Але напоїв поки що не було. Зате якийсь ласун приніс на спині величезну гусінь, відгодовану, мов порося, хоч зараз у піч.

Про банкет якось дізналися комарі. Їм було дуже ніяково, що вони пішли на поводі в Сонечка й наклепали такого на Муравлика. Вони самі попросилися грати на банкеті, аби тільки Муравлик пробачив їм.

— А й справді, — сказав Муравлик, — нехай пограють, адже можна по черзі — трохи радіо, а трохи комарі.

Та ось прибули вже й напої. Джмелі принесли величезні бочки, повні чудесного медку. Можна було починати банкет.

Прийшли на банкет і червоні лісові козачки. Вони пекли гусеницю й розносили калачі.

Коли заграла музика, почалися танці. Ферда танцював із Бджолою, Цвіркун пішов у коло з нічним метеликом, що теж сюди заблукав, а ковалики та джмелі крутилися з червоними козачихами.

Ах, як спочатку соромились і червоніли козачихи, та згодом вони розійшлися й вертілись, мов дзиги. Найбільше рум’яніла їхня матуся, і це всім дуже подобалось. Тому її запрошували частіше від інших. Раптом, невідомо звідки, з’явилися золотаві світлячки й закружляли, дивуючись з веселощів.

І тому, що свято їм дуже сподобалось, вони світили гостям цілісіньку ніч.

Коли всі наїлися й натанцювалися досхочу, почалися ігри. Гралися в гусей і сірого вовка, в піжмурки, сліпу бабу, подоляночку, павука й мух аж до самого ранку.