Ростислав Семків - Як читати класиків, Ростислав Семків

неділю приходять гості — це давні друзі мого діда й бабці. Їм тоді щойно всім трохи за п’ятдесят. Жінки вбрані в елегантні сукні, з високими зачісками, схожі на Мар-ґарет Тетчер чи Гіларі Клінтон. Чоловіки при краватках й із запонками на манжетах білих сорочок, поважні й статечні, як Карлос Ґардель чи Френк Сінатра. Давній добрий світ. І перш ніж вони візьмуться обідати чи пити чай, чи вести сповнену недомовок та натяків розмову про політику, всі йдуть до полиць із книгами і показують одне одному нове, діляться враженнями про прочитане давнє. Я малим так хотів потрапити у той світ, де навколо книги, і я в нього потрапив.

Дітям, насправді, потрібно дати вибір: яким спортом і яким мистецтвом займатися, як проводити свій час, яких друзів обирати. Спонукати зробити його правильно, але не нав’язувати власне рішення. І найкраще тут працюватиме наш дорослий приклад. Добре, якщо серед вибраного й улюбленого ними буде і книга.

Читання є шляхом самовдосконалення. Почавши читати змалечку, ми маємо досить часу, щоб поступово й неквапливо перейти від простіших книг до складніших, навчитися розуміти явні й приховані інтенції авторів, врешті, виробити в собі вміння одразу ж і глибоко входити в уявний світ книги й переживати там події не менш інтенсивно, ніж в нашій справжній реальності. Утім, як правило, навіть якщо добрі батьки, піклу-ючись про адекватний розвиток нашої свідомості, прищепили нам бажання та вміння читати в дитинстві, далі зацікавлення потроху стихає. Адже багато факторів його пригноблюють — від шкільної рутини та підліткового гормонального вибуху до браку часу в дорослому віці.

І от ми бачимо себе такими, якими є: вмонтованими у механічну круговерть життя, в чіткий розпорядок дня й не менш чіткий розпорядок року з літньою відпусткою. Ми не маємо часу на близьких людей, друзів, книги та театри й поступово стаємо нецікавими самим собі й нічого особливого від себе вже не чекаємо.

А чого особливого може чекати від себе людина з плином часу, який усе певніше виокремлює їй конкретну, цілком пристойну, але фіксовану суспільну роль, поза яку, як здається, не прорватися? Я не знаю. Але знаю, що варто намагатися шукати — шукати спосіб вийти за межі нас теперішніх. А чому я вірю, що відповідь на це в книжках? А де ще? Книжки — це концентрований досвід багатьох і багатьох поколінь. Там мусить бути відповідь.

Запорука нашого прозріння у тому, що не всі автори й авторки до кінця розуміли ними ж написане. Особливо в модерний час, особливо в поезії. Залишається недомовлене, що обіцяє своїм читачам майбутні відкриття. Забігаючи наперед, скажу, що тексти Кафки — це не шифр, який варто розгадати, це артефакт, сенс якого можна осягнути одного дня, зненацька і навіть без шансів пояснити схоплене іншим. Визнані важкі тексти, котрі ми не розуміємо з наскоку — це не хвора примха авторів й не піар-хід для більшої популярності, як думають окремі сучасні писаки, що вимагають від художнього тексту лише динамічного сюжету та доброго стилю. Це terra incognita — незнана територія психіки, на яку окремі сміливці, люди із сильним внутрішнім зором, вже ступили, а ми лише підступаємо. Та навіть наблизитися непросто. Кафка без під-готовки — нонсенс! І виглядає його текст монструозним конгломератом нонсенсів. Але це все одно, що ми б із нашими знаннями принципів роботи мікрохвильової печі постали перед адронним колайдером. Байдуже, що сотні людей трудяться над експериментами у ньому — ми оголошуємо цей механізм незрозумілим і безглуздим!

Читання Кафки потребує своєї вищої математики, знань художніх інтегралів та опору мовного матеріалу. Маючи на меті здобути досвід, що уможливить занурення в його прозу, ми можемо розмітити собі план самовдосконалення на роки наперед. Ми будемо ознайомлюватися із художнім спадком людства й крок за кроком наближатися до вміння пірнати в сенс глибоко. Цілком може виявитися, що це нам ще більш важливо, ніж вміння утримувати магму електромагнітним полем. Може, цивілізація досі жива, бо магніти книг та електрика письма утримують в належному стані магму нашої психіки.

Від давніх Шумеру, Греції та Риму, через Середньовіччя й до Нового часу з радісним Декартовим «я мислю» люди поважали книгу, бо бачили за нею сотні інших людей, що залишили в її рядках та між рядками свої думки. Важливі книги змінювалися, але книга залишалася. Тому не треба вигадувати: якщо ми шукаємо сенс, то є тільки один шлях. Якщо існує істина, то йти до неї треба через тисячі сторінок.

То що ж нам, кинути все й поховати себе у сховищах бібліотек, замуруватися між давніх фоліантів та сувоїв прілого пергаменту? На щастя, книжки дарують різну мудрість і, поміж іншим, стверджують цінність свободи: праця над собою, самовдоско-налення читанням є можливістю, але не обов’язком. Книжки чекають і обіцяють, проте вибір тут лишається за нами. Врешті, багато книг існує лише на те, щоб ми підняли голову після останньої прочитаної сторінки й зненацька гостро відчули, яке воно гарне — життя. І як теплий літній вітер з-за вікна поволі витрушує з нашої свідомості холодний подих Півночі. Й тоді ми розуміємо: зима ще не близько.

3. Не дочитав — не проблема!

Ми сприймаємо світ зовсім не так, як його бачили люди ще сто років тому. Наш погляд швидкий, інтенсивний та контрапунктний — ми буквально перескакуємо з предмета на предмет, не затримуючи на них увагу надовго. Якби Чарльз Діккенс годину подивився MTV, в нього б наступила ментальна катастрофа: вони ж нічого не можуть показати спокійно! — жахався б він. Уривки кадрів, різка зміна планів, а з текстів ліричних балад лишилися одні натяки: «Я твоя (твоя, твоя) модель, ти моя (моя) Коко Шанель!».

Канадський теоретик Маршалл Маклюен був правий: засіб визначає зміст (англійською його максима ще більш ефектна: media is a message). Шляхи сприймання інформації суттєво позначаються на тому, як ми цю інформацію розуміємо та інтерпретуємо. Можливість перемикати канали й переходити за посиланнями в мережі якраз і витворили з нас монстрів швидкісного сприймання. Ми цілком здатні довго стежити за подіями того чи іншого серіалу, але якщо сезони продовжуватимуться не більше 10 серій тривалістю до години нашого дорогоцінного часу. Медійна цивілізація може у найбільш стислі строки проінформувати нас буквально про все на світі, й