Стівен Кінг - Салимове Лігво

«ковбоїв» з їхніми подружками це було улюблене місце відвідин, щоб випити пива або утнути бійку.

Телефонний зв’язок здебільшого забезпечували лінії з блокіраторами на два, чотири або й шестеро абонентів, тому люди завше мали про кого побалакати. В усіх маленьких містах скандал постійно мліє на малому вогні, як печена квасоля у тої ж тітоньки Сінді. Найбільше скандалів постачав Присілок, проте вряди-годи хтось із трохи вищим статусом чогось свого також доливав до громадського горщика.

Керівним органом міста були міські збори, і хоча тут іще з 1965 року балакали про перехід до виборної міської ради з публічним обговоренням бюджету двічі на рік, ця ідея не мала ходу. Недосить швидко зростало місто, щоб старий спосіб став занадто болючим, але декого з новосельців така пряма демократія змушувала у відчаї підкочувати очі під лоба. Тут було троє виборних, міський констебль, піклувальник про бідних, міський клерк (щоб зареєструвати машину, треба було проїхати в дальній кінець дороги Теґґартів Ручай і хоробро відігнати двох злих собак, що вільно бігали там по двору) та шкільний повірений. Добровільна пожежна команда щороку отримувала гарантованих три сотні доларів, але головним чином то був громадський клуб для старих парубків на пенсії. Вони набирались достатньо хвилюючих вражень під час сезону випалювання трави і решту року сиділи кружком при «Надійній»[37], оповідаючи один одному довгі побрехеньки. Тут не було Департаменту комунальних служб, оскільки не малося комунального водогону, газопроводу, каналізації чи електропостачання. Через місто по діагоналі з північного заходу на південний схід проходили маршем опори лінії електропередач ЕЦМ, прорізаючи величезною, завширшки 150 футів, просікою тутешній ліс. Одна з таких опор стояла поблизу Дому Марстена, стовбичила над ним, немов якийсь позаземний вартовий.

Все, що Салимове Лігво знало про війни, пожежі чи урядові кризи, воно дізнавалося головним чином від Волтера Кронкайта у телевізорі[38]. Ох, хлопець Поттерів загинув у В’єтнамі, а син Клода Бові повернувся звідтам зі штучною стопою – наступив на протипіхотну міну – але він отримав роботу на пошті, допомагає Кенні Денізу, а отже, з цим все гаразд. Хлопці носять довше волосся і не зачісують його акуратно, як їхні батьки, але чогось гіршого в цьому ніхто насправді не вбачав. Коли в Консолідованій старшій школі відмовились від дрес-коду, Еґґі Корліс написала листа в газету «Камберлендський вісник», але Еґґі роками писала до «Вісника» щотижня, здебільшого про зло алкоголю і чудо прийняття в своє серце Ісуса Христа як вашого особистого спасителя.

Дехто з підлітків цікавився наркотиками. Син Гореса Кілбі Френк постав у серпні перед суддею Гукером і був оштрафований на п’ятдесят доларів (суддя погодився дозволити йому сплачувати штраф із заробітку, який той отримував за розвезення по хатах газет), але пияцтво було більшою проблемою. Відтоді як вік продажу алкоголю опустили до вісімнадцяти років, чимало молоді зависало «У Делла», додому вони потім мчали в сраку готовими, немов намагаючись наново вимостити шлях гумою, і вряди-годи хтось розбивався на смерть. Як от тоді, коли Біллі Сміт на дев’яноста милях[39] увігнався в дерево на дорозі Глибока Просіка, вбивши й себе, і свою дівчину ЛаВерн Дюб. Але, крім цих подій, знання Лігва про те, що шарпало всю країну, було суто теоретичним. Час тут спливав за інакшим розкладом. Нічого занадто кепського не могло статися в такому милому маленькому містечку. Тільки не там.

5

Енн Нортон якраз прасувала, коли з торбою харчів до хати влетіла її дочка, тицьнула їй перед очі якусь книжку з доволі тонколицим молодиком на задній обкладинці і почала проказувати.

– Не торохти так, – сказала їй мати. – Вимкни телевізор і тоді вже розповідай.

Сюзен прибрала голос Пітера Маршалла[40], який у «Голлівудських квадратах» саме роздавав тисячі доларів, і розповіла матері про свою зустріч із Беном Міерзом. Поки виливалася ця історія, місіс Нортон примушувала себе спокійно, зі співчутливим розумінням кивати, попри жовті застережні вогники, що завжди спалахували, коли Сюзен казала про якогось нового хлопця, – і от тепер чоловіки, гадала мати, хоча їй важко було думати, що дочка вже достатньо доросла для чоловіків. Але сьогодні ті вогники були дещо яскравішими.

– Звучить хвилююче, – сказала вона і поклала на прасувальну дошку чергову сорочку свого чоловіка.

– Він був дуже приємним, – сказала Сюзен. – Дуже невимушеним.

– Оох, мої ноги, – промовила місіс Нортон.

Вона поставила праску навдибки, змусивши її злобно зашипіти, а сама опустилась дупою в бостонське крісло-гойдалку біля панорамного вікна[41]. Потягнулася за «Парламентом» з пачки на кавовому столику і закурила сигарету.

– Ти впевнена, що він порядний, Сюзі?

Сюзен дещо оборонно всміхнулась:

– Звісно, я впевнена. Він схожий на… ох, ну я не знаю, на викладача в якомусь коледжі чи на когось такого.

– Кажуть, Скажений Бомбист[42] був схожий на садівника, – задумливо промовила місіс Нортон.

– Лайно собаче, – бадьоро відказала Сюзен. Це був той епітет, що завжди успішно дратував її матір.

– Дай-но подивлюся ту книжку, – простягнула вона руку, і Сюзен віддала її матері, раптом згадавши ту сцену гомосексуального зґвалтування у розділі про в’язницю.

– «Повітряні танці», – замислено промовила Енн Нортон і почала навмання гортати сторінки.

Сюзен чекала, покірно. Мати вгледить те місце. Вона це завжди вміла.

Вікна були прочинені, і легкий передполудневий вітерець хвилював жовті гардини в кухні – яку мама наполегливо називала буфетною, так ніби вони жили за високопанським класом. Дім у них був гарний, з добротної цегли, яку було трохи важкувато прогріти взимку, але прохолодний, немов якийсь грот, улітку. Стояв він на дальньому положистому підйомі Брок-стріт, і з великого вікна, де сиділа місіс Нортон, було видно наскрізь усе місто. Приємна панорама, а взимку вона бувала й захопливою: з довгими, мерехтливими привіллями неторкнутого снігу і будинками, що чимдалі видаються меншими, відкидаючи жовті прогони світла на засніжені поля.

– Здається, я читала на неї рецензію у тій портлендській газеті. Не вельми схвальну.

– Мені вона подобається, – сказала Сюзен уперто. – І він мені сподобався.

– Можливо, він і Флойду теж сподобається, – кинула місіс Нортон безтурботно. – Ти мусиш їх познайомити.

Сюзен буквально врізало непідробним гнівом, і це її збентежило. Дівчина думала, що вони з матір’ю вже подолали останні підліткові бурі і навіть запізнілі шквали, але ж ось тобі отаке. Вони заповзялися до древньої дискусії – індивідуальність Сюзен проти материнського досвіду і переконань – немов до якогось недоплетеного светра.

– Ми говорили вже про Флойда, мамо. Ти знаєш, що нічого тривкого між нами нема.

– У газеті також писалося, що тут є якісь доволі огидні тюремні сцени. Хлопці вовтузяться з хлопцями.

– Ох, мамо, заради Христа.

Сюзен причастилася сигаретою з материної пачки.

– Не треба святотатствувати, – незворушно промовила місіс Нортон.

Вона віддала книжку дочці назад і струсила довгий попіл зі своєї сигарети до керамічної попільниці у формі риби. Цю попільницю їй подарувала одна з її подруг по Жіночій асоціації, і ця річ якимсь невиразним чином завжди дратувала Сюзен. Було щось непристойне у струшуванні попелу до рота окуневі.

– Я приберу продукти, – сказала Сюзен, підводячись.

Місіс Нортон спокійно промовила:

– Я тільки мала на увазі, якщо ви з Флойдом збираєтесь одружитися…

Роздратування скипіло, обернувшись на ту стару, пекучу злість.

– Звідки, заради Бога,